Закоłот. Невимовні культи

Капітан, літній чоловік, що зовні не мав навіть найменших ознак аугментації, розвернув велику, без жодної волосини голову до гросінженера. Його очі, маленькі жовто-сірі кульки, затиснуті між валиками рожевої плоті, міряли холодним поглядом пташину фігуру навпроти. Капітан Ренарт Декарт не любив гросінженера Зіверса, який був приписаний до «Сінано» лише за шість місяців до початку походу, до того ж без попереднього узгодження кандидатури із самим Декартом. Це було цілком очікуване ставлення — команди вищих корабельних офіцерів формуються роками, і більшість із них проводить на облавку все своє життя, часто утворюючи справжні династії. Особливо цей порядок був поширений саме на материнських кораблях, достатньо великих, щоб утворити власний ізольований мікрокосм. Тож поява нового офіцера викликала цілком природні недовіру та невизнання «старожилів».

— Не мені вам розповідати, пане гросінженере, що зупинка реактора може бути ініційована лише на облаштованій орбітальній платформі. Вам має бути відомо, що згасання в реакторі здатне призвести до колапсу чорної діри, себто до надпотужного вибуху у процесі перетворення на чорну діру Планка, чи, навпаки, до неконтрольованого розростання, яке відправить корабель за горизонт подій.

— Мені се відомо, пане капітане. Саме тому процедуру треба ініціювати негайно, аби утилізувати надлишки випромінювання Гокінга і розпочати процес деактивації.

У кают-компанії запала важка мовчанка.

Застосування сингулярного рушія — це завжди результат точних розрахунків, що чітко визначають час випаровування чорної діри та енергію, яку вона випромінюватиме. Існували гіпотези, що мі-го мають рушії, які створюють чорні діри, використовуючи надпотужну енергію колапсу, але людству така технологія була недоступна. Тож встановлений на «Сінано» реактор мав малу чорну діру, що теоретично могла існувати вічно, випаровуючись під час роботи, але підживлюючись та відновляючи масу під час неактивної фази. Спеціальний контур регулював темпи випаровування, підживлюючи чорну діру в завданих обсягах, спрямовуючи певну кількість частинок назад, за горизонт подій, або відводячи у навколишній простір. Зрештою, на момент закінчення сингулярного руху діра давала фінальний імпульс, що використовувався для балансування її стану і виходу корабля на новий курс. Саме тому завчасна зупинка рушія могла спричинити до надлишку випромінювання, яке спроможне було дестабілізувати курс і навіть призвести до неконтрольованих змін у самій чорній дірі.

Поза сумнівом, фон Зіверс розумів це краще за капітана. Поза сумнівом, він прорахував можливі результати та зважив усі ризики. І готовий був надати ці розрахунки капітанові та адміралу.

Але Декарт послуговувався власною аналітикою.

— Вочевидь, саме се заколотники й мають на меті: змусити нас уповільнитися, чітко визначити наше місцезнаходження — і навести на нас перехоплювачів.

— Перехоплювачів? Та звідки тут візьметься флот, достатній, щоб перехопити повну материнську групу? Чи простір між Марсом та Юпітером не цілком підконтрольний Імперії?

— Відколи ви почали знатися на сих питаннях, пане гросінженере? Звіти СФБ та СОІ свідчать про абсолютну неможливість узяти «Сінано» під контроль силами внутрішнього заколоту. Таким чином, навіть найменший шанс на його успіх має ґрунтуватися саме на зовнішньому втручанні, — капітан роздратованим, різким доторком до сенсора комунікатора вивів на загальний стереограф дані звіту. При цьому він кинув оком на адмірала, що з неприродно прямою спиною сидів на чолі столу.

Адмірал Окіта Содзі, мовчазний і зосереджений молодик, якому на вигляд було не більше двадцяти п’яти, уважно вивчав дані, що сформувалися в хмарі доповненої реальності над столом засідань. Його нерухоме обличчя здавалося якимось неприродним — на ньому дивним чином поєднувалися чоловіча рішучість та жіноча витонченість. Великі очі були настільки темними, що, здавалося, не мали райдужок, самі зіниці. Правда полягала в тому, що його тіло було цілком штучним, тож такі вади були зрозумілими… певною мірою. Серед офіцерів ходили чутки, що це тіло було сконструйоване спеціально для створення ефекту «моторошної долини». Зазвичай, аби його уникнути, тіла таких членів екіпажу як Вольфрам фон Зіверс чи Євген Кемідов зваженою мірою позбавляли людської подоби. Адмірал був винятком. Герой Венеріанського інциденту, він навмисне був оточений ореолом моторошної величі. Навіть його ім’я — Окіта Содзі — як казали, було псевдонімом, запозиченим іменем прадавнього героя з епохи до міфу. Воно й не дивно — протягом Темних віків мі-го так довго та старанно знищували титульну націю Імперії Дзіпанґ, що на момент звільнення Ґаґанотхоа відомості про неї збереглися лише на рівні усного міфу. Ніхто достоту не знав справжньої особи адмірала — він радше сприймався як втілений символ, що надихав Імперський флот, ніж як реальна персона… І особисте знайомство з ним тільки посилювало враження його ірреальності та штучності.