Закоłот. Невимовні культи

— Подобається? — спитала вона. Її голос несподівано прозвучав роздратованим, сповненим сарказму. — Так насправді виглядає наш «Щасливий Журавель». Трохи оддалік лискучої мармизи, до якої ви, інквізитори, позвикали.

Бріджит не відповіла, і Боген рушила далі. Але тепер, після звуків живого голосу в хімічній напівтемряві тунелю, мовчанка зробилася нестерпною. Секунди, яких не було чим відмірювати, важкими гирями лягали на плечі О’Шонессі, вповільнюючи її рух.

— Ми все ще в тринадцятому? — намагаючись використати власний голос як мірило часу, промовила вона.

— Так. Ти ж і сама це відчуваєш, правда? Де ще ми маємо бути, як не тут? — не обертаючись, Іва продовжувала підйом. Дихала жінка натужно — певне, шолом не видавав потрібної кількості очищеної та збагаченої дихальної суміші. Воно й не дивно — більшість подібного допоміжного обладнання походила, судячи з маркувань, ще з часів Сторічної війни. Щастя, що воно взагалі працювало.

— Гадаєш, сингулярну камеру випадково встановили саме тут? Чи то були суто технічні причини: у одному секторі випадково опинилися критично не важливі корабельні блоки та ще й розгорнута інфраструктура водночас?

— «Сінано» зазнав серйозної перебудови…

— Та де там у біса! Ніхто не мав часу, а головне — розуміння, як саме це має працювати. Перебудова зайняла б роки. Сингулярний реактор вже був установлений на «Сінано».

— Се безглуздя! Дзіпанґ не володів технологією використання чорних дір! — Брідж навіть зупинилася. Від скрику очні яблука раптом налилися важкістю, а гарячий пульс тричі вдарив у потилицю, полишивши по собі низьке гудіння у вухах.

Боген розсміялася.

— Ну звісно! Террани завжди робили собі великі, але вкрай примітивні іграшки. Отримавши «Журавля», мі-го мали знайти цій махині бодай якесь застосування. І вони знайшли. Реакторна камера та мала чорна діра в ній — це їхнє. Вони перетворили безглузду машину руйнування на зручну і простору базу, надійно ізольовану від терран двомастами тисячами кілометрів безповітряного простору. Шкода, що навіть цього виявилося замало… Знаєш, вони й досі обслуговують реактор, редуковані та кондиційовані…

Боген зайшла на невеликий сервісний майданчик перед люком, узялася за замок. З подивом Брідж побачила, що замок цілком механічний. Замкнений ним люк був рябий від зазублин та подряпин, але ієрогліфи, здавалося, були нанесені відносно недавно…

入って火を見なさい

— Де се ми? — спитала Брідж, забувши про заперечення, яке вже готова була висловити. — Куди ти мене привела?

Люк відчинився. За отвором панувала непроникна пітьма. Та сама пітьма, з якої на мисливця Тольґу вискочив спотворений чернець. Жар охопив Бріджит з голови до п’ят.

— Це прихисток, — обернулася до неї Боген. — Просто місце, де ти будеш у безпеці. Заходь.

О’Шонессі не відчувала страху. Радше це було відчуття, ніби щось важливе, та ще й очевидне, нарешті має стати зрозумілим. Що от-от вона дізнається те, що іншим давно вже добре відомо… Але щось усередині неї відчайдушно опиралося цьому знанню.

— Мі-го не могли встановити сингулярного реактора… — суперечкою вона намагалися відтягнути момент входу. — Ти сама казала, що під ними «Сінано» був лише орбітальною платформою, нікуди не літав… йому не потрібен був транспланетарний рушій…

— Так, — погодилася Боген. — Рушій доробили вже террани.

Вона поклала руку на плече Бріджит і одним рухом, як надувну ляльку, протягла її крізь люк. Пальці на поручнях розтиснулися, наче за нечутним наказом. Вони опинилися всередині. Боген зачинила люк.

— Маємо поспішати, — промовила вона таким тоном, немов вибачалася.

Бріджит роззирнулася.

Відсік був невеликим — сфера діаметром трохи більше за три метри. Якщо тут і було колись якесь облаштування, нині його не лишилося. Голі поверхні вкривали лише вервечки якихось кабелів, невеличкі нарости закритих коробок… і довгі, переплетені рядки асемічного письма. Їх було стільки, що рябіло в очах, а в скронях відлунювала тонка, болюча вібрація.

«Якщо не на рушій, — подумала Бріджит, — то на що мала йти така неймовірна кількість енергії?»

— Хіба ти бодай раз не замислювалася… — Іва підлетіла до неї і зняла шолом, недбало відкинувши його. Той повільно пролетів до стінки і покотився нею — до самого низу, довго і плавко… Бріджит не могла відвести від нього очей. Іву це ніскілечки не турбувало.

— …як насправді корабель може зберегтися протягом тисячоліття? Літописи відзначають кінець Війни Тисячі Демонів 159-м роком, а десант на Місяць, під час якого хрестоносці повернули «Сінано», висадився 1334-го. Більше тисячі років… Яке людське творіння пережило б такий термін — і лишилося придатним до використання?