Закоłот. Невимовні культи

Адмірал споглядав на Декарта згори вниз, холодний та відсторонений. У тривожному, майже невротичному мерехтінні стереограм та моніторів його незворушність лякала. Капітан дивився на свого очільника, наче заворожений.

— Надмірне перевантаження контура відведення реактора, — хтось із місткових операторів наважився повернути капітана до тями. Декарт озирнувся.

Матриці вказували, що через аварійну зупинку рушія системи відведення енергії не витримували. Рубіновим спалахували показники порушень у системах живлення. Першими ластівками стали збої в утилізації тепла та клімат-контролі. Система теплового регулювання — одна з критичних — відреагувала на проблеми живлення вже за вісім хвилин після зупинки рушія.

— Є зв’язок з гросінженером Зіверсом? — запитав Декарт. — З’єднайте!

— Слухаю, пане капітане, — синтетичний голос Зіверса звучав дратівливо спокійно. Настільки, що здавався навмисно зухвалим, ба навіть глузливим.

— Се я вас слухаю, — процідив капітан. — Ви порушили мій прямий наказ, за що відповідатимете, присягаюся. Нині ж я хочу почути, як ви рятуватимете корабель. Процедури деактивації реактора ініційовані? Статус?

— НРІ показує вам те саме, що й мені, Декарте. Процедура аварійної зупинки не ініційована. Причина — ваше зволікання. Системи зовнішнього контролю пошкоджені, віддалене адміністрування неможливе, контроль над тринадцятим сектором втрачено сорок вісім хвилин тому. Я працюю над альтернативними варіантами.

— Ви мене звинувачуєте? — Декарт відчув, як від гніву перехоплює спазмом горло. — Ви порушили мій наказ! Ви поставили під загрозу материнську групу!

— Се була єдина можливість зупинити вторгнення. Можливість, про яку ви мали мені повідомити. Чи, радше, адмірал Окіта… Скажіть, капітане, ви знали, що роботи з поточного ремонту та обслуговування сингулярного реактора, які велися на марсіянських корабельнях, виконувалися лише за номінальної участі спеціалістів із Землі? Що в технічних звітах повно прогалин, а деякі статті витрат або не підтверджені, або спираються на неіснуючі роботи? Мене призначили на цю посаду вже по закінченні ремонтних робіт, і хоч я й бачив сі вади, але, як вірний син Імперії, подумав, що поважні люди вирішили трохи заробити… як воно завжди буває. Тепер я розумію, що насправді глибина й масштаб були значно більшими, і йдеться не просто про розпорошення військового бюджету. Базуючись на тих слідах, які мені вдалося знайти, я дійшов висновку, що відбулася зумисна перебудова реактора — чи частково пов’язаних з ним мереж та інфраструктури корабля. Шкода, що цілісну картину я побачив, здається, трохи запізно. Тепер усе, на що я здатний — се запобігти поширенню присутності ворога на облавку. Ви ж маєте спланувати операцію повернення контролю над тринадцятим сектором…

Декарт майже не розумів, що говорив йому Зіверс. Цей нахаба звинуватив його, капітана материнського корабля, в некомпетентності, ба більше — в тому, що Декарт за хабарі дозволив перетворити свій корабель на ворожий осередок! І хто висуває ці звинувачення? Вилупок-автоматон, що тільки-но ступив на борт! Це навіть не зухвальство, це…

— Ви збожеволіли… — прохрипів він. — Вас відсторонено від виконання обов’язків!… Я… арешт…

Він розвернувся, хапаючи ротом повітря, наче задихаючись. Потім вибив на комунікаторі швидкий наказ. Його широке обличчя з важкими обвислими щоками зробилося темно-червоним.

— Позбавити гросінженера доступу й повноважень, — промовив він нарешті. — Від цього моменту шефінженер-енергетик Мейер виконує обов’язки гросінженера…

— Відставити, — долинув голос адмірала. — Командор фон Зіверс продовжує виконання своїх обов’язків. Реактор має бути деактивований.

— Але ж він… — Декарт розвернувся до адмірала Окіти. — Це якесь божевілля…

— Припиніть панікувати, пане капітане, — адмірал підвівся зі свого крісла і повільно спустився, зрештою ставши лицем до лиця з Декартом. — Судити й карати будемо потім. Наразі маємо нагальніші проблеми.

— Я офіційно протестую проти втручання до моєї сфери обов’язків, пане адмірале, — кров відхлинула від обличчя Ренарта Декарта. — Ця критична ситуація склалася через невиконання командором Зіверсом мого прямого наказу…

— Стули пельку.

— Що? — від несподіванки Декарт затнувся.

— Стули пельку, — промовив Окіта тим самим незворушно-спокійним голосом.

— Я…

Церемоніальний клинок коротко сяйнув — настільки коротко, що більшість просто не помітили його зблиску в мерехтінні вогнів містка. Капітан Декарт декілька секунд сторопіло дивився, як на хвилястій фактурі сталі тремтять червоні краплі крові, потім став затуляти долонями горло, яке вже вкрилося рожевими бульбашками. Закашлявся, вихаркнувши в повітря хмару червонястих кульок, захитався і повільно повалився вперед. Окіта спокійно відступив убік, дозволивши кремезному тілу впасти.

— Was fällt, das soll man auch noch stossen, — пролунав підсилений комунікатором голос фон Зіверса.

— Повертайтеся до виконання ваших обов’язків, командоре, — холодно відповів адмірал. — Наразі їх у вас чимало.