Закоłот. Невимовні культи

Якщо правильним є те, що інтелект людини є квантовим обчислювачем (бодай і не таким досконалим, як у сатурніанських кішок), то немає жодної перешкоди для існування декількох особистостей в одному розумі — навіть без використання варварського фізичного розділення органу на окремі частини. Елементи інтелекту існують в суперпозиції, щоразу редукуючись у визначений стан, що є оптимальним рішенням, яке відсікає мільярди заздалегідь неможливих альтернатив. Інтелект сатурніанської кішки запобігає колапсу і функціонує в суперпозиції, розподілено обробляючи інформацію в квантовому стані, створюючи стільки інтелект-одиниць, скільки потрібно. Певне, Содзі був максимальним наближенням, на яке здатна людина в напрямі сатурніанської кішки. Три його життя існували в одному носії — і одночасно були тим носієм. Секі Юкіо не вмирав, ба більше — він ніколи й на мікросекунду не втрачав контролю над своїм тілом. Усі троє жили в різних квантових станах, але в кожній реальності діяли синхронізовано, цілком усвідомлюючи існування одне одного. Реальності ж ці були достатньо близькими, щоб рішення в одній знаходили пряме відображення в інших.

Адмірал звівся на рівні, окинувши поглядом місток. Шерехатий обпліт руків’я трохи лоскотав долоню — приємне відчуття, на якому Содзі дозволив собі сфокусуватися, розуміючи, що вже незабаром буде позбавлений таких сенсорних вражень.

«Виконання аварійного протоколу 48 успішно розпочато, — повідомив НРІ в одному з блоків. — Розрахунковий час виконання — триста вісімдесят корабельних хвилин».

Адмірал задоволено кивнув цьому повідомленню — такий рідкісний для нього вияв зворотного зв’язку був адресований командору фон Зіверсу, хоч той навряд чи його бачив. Хай і несвідомо, але гросінженер допоки блискуче виконував свої обов’язки. Спротив капітана міг все ускладнити — той випадок, коли безтямна паніка ворога є небезпечнішою за холодний розсуд.

Попри всі зміни конструкції, виконані під особистим керівництвом адмірала Окіто, під час роботи рушія можна було відібрати лише певну частку енергії реактора. Досить велику, але все ж таки недостатню. Тепер, коли рушій було зупинено і процедура, попри всі безглузді руйнування, заподіяні заколотниками, розпочалася, лишилося зробити останній крок.

XVIII

Невідома сила відштовхнула Бріджит від Іви, м’яка через слабке тяжіння, але все одно нездоланна. В животі раптом стало нестерпно гаряче. Флоатуючи в холодному повітрі медичного відсіку, вона з майже дитячим здивуванням роздивлялася блискучий червоний пухир, що виростав у неї трохи вище талії. Під власною вагою той повільно опускався нижче, розтікаючись закривавленою шкірою, чіпляючись за порізи та зашкарублі патьоки. Окремі крихітні сфери зривалися і плавали у повітрі.

Боген тримала в руці пістолет — банальний, простий низькоімпульсник, яким озброювали ФБшників. Це було навіть огидно — уникнути ритуальних жертвоприношень і заборонених окультних практик лише для того, щоб отримати пінометалеву болванку в черево. Вона навіть не мала пробити комбінезона, ба більше — шкіри та м’язів. Зупинити, відкинути і при цьому не пошкодити корабельних пристроїв та комунікації… Але виявилося, що впритул та на голе тіло нелетальні набої легко можуть перетворитися на летальні.

Назовні почувся тупіт і відлуння стривожених голосів. З шипінням прочинилися двері, і троє чи четверо вбігли до відсіку — неозброєні матроси, всі, судячи зі зросту та статури, марсіяни. Боген одним лише поглядом змусила їх зупинитися й завмерти. Тонкі, високі постаті тінями відступили до переділок і мовчки там заклякли. Бріджит кутиком ока роздивилася їх. Двоє розфарбували собі щоки білою фарбою — здається, намагалися імітувати якісь окультні символи, але вочевидь безтямно і невдало. Один мав великого пневматичного ключа, який, мабуть, збирався використовувати як довбню. Під час інструктажів про ефективність ударної зброї в штучній гравітації він, певне, куняв.

— От дивлюсь я зараз на тебе і загадуюсь над питанням, — раптом хрипко промовила Іва. — А що як ти мала стати носійкою? Однією з обраних? Чи не покарають мене за твоє вбивство? Що мені буде, якщо ти судилася для самого Фатаґви? Ні, в безодню це! — вона слабко посміхнулася. — Я вже достатньо заплатила. Майло, мій Майло! Дитя смерті й страждання, не такої долі я бажала тобі… Від народження печатка потойбічних богів лежала на тобі, чому ж тебе оминув їхній погляд?

Повільно спустившись на палубу, Брідж вхопилася за край ліжка, ледь притомна від слабкості, що пекучими струмками розтікалася тілом. Вона підсвідомо потягнулася долонею до рани, але зупинилася, не наважившись торкнутись того згустку рубінового желе, що в такт диханню тріпотів на її животі.

— А чи не ти сама, тупа хвойдо, поклала його на жертовний вівтар, щоб тепер ремствувати? — скривилася вона. Кожне слово вогнем відлунювало в нутрощах, але біль допоміг додати голосу зневаги.

Боген завмерла, наче слова Брідж стали ляпасом, що зупинив істерику.