Закоłот. Невимовні культи

— Фхатаґва? — руки тремтіли, а тіло, яке ще декілька днів тому могло викликати нудоту своєю незвичною легкістю, почало здаватися Брідж невимовно важким.

— Так. І ні, — Боген, здається, звикла до подвоєного існування, до присутності Бріджит. А можливо, просто вирішила займатися нагальними проблемами, не витрачаючи часу та зусиль на марну боротьбу. — Фатаґва лише знайшов собі спільника. Адмірал Окіта Содзі ненавидить вашу Імперію набагато запекліше, ніж мі-го, вампіри Катудги чи навіть кішки Сатурна. Це із самого початку був його план.

До пояснень Боген не вдавалася, та й, чесно кажучи, Брідж вони не цікавили. Вона відкинула кришку люка й вштовхнула себе в простір чергового відсіку. Сріблясте марево висіло тут так густо, що відчувалося шкірою. Брідж принюхалася — розум уже остаточно змінив принципи ідентифікації сигналів з очних нервів, навіть імплант не здатен був дивитися крізь Пісню. На запах і смак це була водяна пара, густа, але холодна, майже крижана.

— Навіщо ми тут? — розгублено спитала Боген. Їй здалося, що в тумані попереду проступає чиясь незграбна, диспропорційна постать. Короткий, присадкуватий торс, непомірно довгі кінцівки з додатковими суглобами, маленька голова.

Брідж не відповіла. Вона бачила дещо інше, що навіть віддалено не було схоже на людину. І попри пару вона розрізняла його неймовірно чітко, у всіх найдрібніших деталях.

— Wir müssen die Tore öffnen. Wir müssen sie reinlassen.

— І тут висока імперська, — всміхнулась Брідж. — От курва.

— Куди він подівся? — Іва навіть провела рукою крізь білясту мряку. Брідж не заважала, спостерігаючи, як цей жест залишає по собі жевріючі зблиски потойбічного вогню, потягнула його до себе, наче утворивши у власному тілі вакуум. Вампір, що намагався покинути його, несамохіть відступив назад — а разом із ним і біль. Але Брідж він уже не турбував. Їй спало на думку, що власні страждання від нудоти й мігрені, які вона відчувала ще вчора, тепер віддалилися, зробившись настільки сторонніми, що вона до кінця не вірила в те, що вони насправді були. Бріджит О’Шонессі вже не здатна була відчувати фізичного болю.

Хитаючись, вона пройшла відсіком до невеликого люка із стійкого біополімеру, в якому ховався титано-молібденовий кістяк із серцевиною з алотропного карбонового волокна. Одна з найміцніших перепон на всьому «Сінано». Під час походу вона була постійно запечатаною, й не існувало жодного способу відкрити її, доки сам корабель перебував у польоті. Це робилося лише на корабельнях при повністю відбалансованому реакторі. За цим люком був пульт розгерметизації реакторної камери.

— Ти що, гризти її збираєшся? — уїдливо спитала Боген. — Диви-но краще… ми починаємо.

Брідж неохоче озирнулася. На моніторі терміналу спостереження скажено танцювали різнобарвні вокселі. Вона не могла бачити, яке саме зображення вони утворюють, але рухаючись за піснею, вже відчувала, як падає перепона, що захищала лоялістів. Як Вогняний вампір, жахлива, вируюча жаром куля, поволі влітає у вузький простір коридору; як ламаються й вигинаються переділки під тиском його гравітації, як з короткими спалахами він поглинає енергію пострілів.

Вогняні вампіри не могли повноцінно існувати в цьому середовищі. Їм тут бракувало температури, густини, матерії, яку б вони перетравлювали, подовжуючи своє нескінченне горіння. Але вони від початку не належали цьому всесвіту й проникали сюди крізь інші шари. Навіщо вони це робили та що саме шукали, напевне не міг сказати ніхто. Декотрі на початку навіть сумнівалися, чи вони взагалі є істотами, більше того — розумними. Але ті, хто мав відповідний допуск, щоб читати звіти про Венеріанський інцидент, таких сумнівів не мали. Навпаки — розуміли, що на Венері людство зустріло, мабуть, найнебезпечнішого свого ворога в цій системі.

Вогняні вампіри не були бойовими машинами, але сама їхня природа робила їх майже невразливими для традиційної зброї людства. Це була загроза, схожа на ту, з якою зіткнувся Дзіпанґ у перших боях з військовими флотами мі-го. Різниця полягала лише в тому, що вампіри не мали флоту, не мали великих кораблів і, здавалося, були прикуті до Венери та Меркурія, їхніх головних колоній у цій системі.

— Вітаю, — промовила Брідж. — Корабель ваш.

Вона з відстороненою цікавістю спостерігала за резонансом ритуальної агонії, що стрімко поширювалася третім сектором. Вона могла б згадати, що там зібрався увесь вищий офіцерський склад, якому пощастило пережити ефектну появу Фхатаґви на адміральському містку. Можливо, десь там зараз зводив порахунки з життям її колишній очільник Євген Кемідов. Незважаючи на менш ніж десять відсотків органічного тіла, цей дідуган відчував страх так само, як і будь-який по вінця повний м’яса цивільний, — Брідж се добре знала.