Записки коменданта

У помаранчевих революціонерів з 'явився свій Смольний — це палац мистецтв „Український дім" на Хрещатику.

«5 канал». Україна.

На сповідь до Українського дому.

Ще позавчора ввечері промайнула звістка, що пікетники захопили Український дім. Насправді ж ніякого силового захоплення не було. Правоохоронці не стали чинити ні найменших перепон, аби маніфестанти заполонили приміщення. Учора вранці колишня філія музею Леніна нагадувала суцільний мурашник: люди отримували тут теплий одяг і взуття, що якнайкраще годиться для зимової риболовлі: валянки.

«5 канал». Україна. 24.11.2004.

День третій. 24 листопада. Ранок. Найбільша проблема - ночівля. Ще по дорозі до Києва міркував, як штаб розмістить сотні тисяч людей, що приїдуть з регіонів. Був переконаний: там досвідчені люди, очевидно, план є. Адже зрозуміло, при всьому ентузіазмі люди не можуть цілодобово, на морозі, стояти на Майдані.

Але жодного таємного плану не існувало. Ніхто не був готовий до такого розвитку подій. Єдине, про що нам вдалося домовитись, - це спальні мішки. І то лише завдяки добрим особистим контактам з одним із керівників охоронних груп. Першу ніч ночували в аудиторії одного з київських ВУЗів, другу - в приміщенні гаражів. За ночівлю в гаражах домовлялися теж самі.

Спати вдавалося лише по декілька годин. Втома переборювала. Та загальне піднесення збивало втому.

Вранці 24 листопада ми звично зібралися під екраном на Майдані. Вишикувались у дволаву і чекали нового штурму Адміністрації Президента. Та ведучий зі сцени повідомив, що мітинг за участю Ющенка розпочнеться ввечері. Знову відбій. Розчарування зростає. Єдина втіха - людей на Майдані збільшується, вони приїжджають звідусіль. Піднесені та рішучі. Усі очікують вказівок лідерів.

Раптово підбіг один із наших і сказав, що біля Будинку профспілок депутати Верховної Ради проводять нараду і просять підійти. Врешті перше розумне рішення - ввійти в Український Дім, бо треба зігріти людей. Організованою колоною вирушили в напрямку Українського Дому. Разом з нами народні депутати Олесь і Олег. Підійшли до входу, який охороняли міліціонери. Не зупиняючись, їх відтіснили. Людський потік почав заповнювати велетенський хол. Міліціонери обурювались. Народні депутати їх заспокоювали, мовляв, ми зайшли на кілька годин, аби люди зігрілися.

Розумію: діяти необхідно швидко і рішуче. Будівля величезна, а нас лише кілька сотень. У будь-який момент міліцейську охорону можуть підсилити. Посилаю помічників на Майдан, аби підійшли інші. Біля входу в Український Дім утворився імпровізований мітинг.

За моєю вказівкою із середини будівлі біля дверей виставляємо власну охорону. Наступне доручення -створити штаб, який би здійснював інформаційну підтримку. Час розгорнути медпункт, аби у разі потреби надати першу допомогу. Не обійтися і без буфету. Померзлим на Майдані необхідно випити гарячого чаю. Бажаючих допомогти більш ніж достатньо. Усі діють швидко і злагоджено.

Дискутую із керівником Українського Дому. Гарна молода жінка. На її обличчі розгубленість і страх.

Переконую, що нічого надзвичайного не відбулося. Люди потребують тепла і медичної допомоги, тому як керівник цієї установи, мала б поставитися до нас із розумінням. Виглядає на те, що їй складно сприйняти усе, що відбувається. Але іншого виходу вона не має.

Продовжуємо мітинг у середині будинку. На мітингу повідомляємо, що Український Дім переходить у підпорядкування революційного штабу. Присутні схвально вітають таке рішення. В будівлі уже понад тисячу осіб. Атмосфера майже святкова. Врешті хоч якась реальна дія.

Збираю керівний актив.

Майже усі керівники нашої групи свого часу були активними членами молодіжної організації скаутського типу «Спадщина». Одна з традицій організації полягала в тому, що кожному спадщанцю побратими обирали псевдо. Так колись робили запорожці, у такий спосіб проходячи своєрідне посвячення в козаки. У «Спадщині», як і на Запоріжжі, культивуються бойові мистецтва, зокрема український рукопаш гопак. Досить часто псевдо ставало фактично другим іменем. І тому, вже вийшовши з молодого віку, ми і далі часто один до одного звертаємося по псевдах.

Микола, на псевдо Звір, окрім активної діяльності у «Спадщині», був одним з керівників організації «Патріот України», також один з ініціаторів відродження давнього козацького бойового мистецтва - рукопашу гопак. Працює викладачем одного з львівських ВНЗ.