Засаднчі міфи ізраїльської політики

^{Джерело: Інтерв'ю Сайреса Венса Едвардові Тівнану (Edward Tivnan), "Лобі", Вид. Simon and Schuster, 1987, с. 123.}

Бегін, ділячи владу з лейбористами, призначив Моше Дайяна міністром закордонних справ замість Шимона Переса.

Голова Конференції жидівських президентів у США Шиндлер привітав цей поворот до екстремізму й підкреслив прагматизм Дайяна. Бегін один час не дуже піклувався американськими сіоністами, яких вважав опорою лейбористів.

Але американські ділові кола, відзначивши вплив рабинів на Бегіна й насамперед прихильність останнього до "вільного підприємництва" (на відміну від державного втручання за лейбористів), привітали угоду в Кемп Девід і (вересень 1978 р.). Садат, уклавши сепаратний мир з Ізраїлем, не торкнувся питання про Цізіорданію (Юдея і Самарія, біблійні землі, за Бегіном) і повернув собі лише Сінай, що не був для Бегіна "біблійною землею".

^{Джерело: Stephen D. Isaacs: Жиди і американська політика. Вид. Doubleday. 1974, с. 122.}

В 1976 році Картер отримав 68 % жидівських голосів, в 1980 — тільки 45 %, тому що за час свого президентства продав Єгиптові літаки Ф15, а Саудівської Аравії — системи "Авакс", обмовивши, однак, що ця зброя ніколи не буде використане проти Ізраїлю, тому що американська армія контролює його та управляє всіма даними із землі.

Проте, Рейган переміг Картера в 1980 році і надав Ізраїлю військовий кредит на суму 600 мільйонів доларів на два роки.

Бегін, переконавшись після Кемп Девіду, що Єгипет не вдарить із тилу і що продані Саудівській Аравії системи "Авакс" цілком перебувають під контролем американців, показав останнім свою здатність до превентивної війни, знищивши без оголошення війни (як японці американський флот у Перл-Харборі і ізраїльтяни єгипетську авіацію під час шестиденної війни) іракський ядерний центр в Озираку, побудований французами. Бегін звернувся при цьому до того ж священного міфа.

"Ніколи знову не відбудеться другий Голокост".

^{Джерело: «Вашингтон Пост», 10 червня 1981 р.}

Підбадьорений слабкістю протестів США, які боялися загострення ситуації на Близькому Сході, Бегін через місяць, 17 липня 1981 року, бомбував західний Бейрут, щоб знищити, як він сказав, бази ОЗП[9].

Рейган оголосив тоді про проект продажу за 8,5 мільярда доларів Саудівської Аравії систем "Авакс" і ракет, знов-таки за умови, що вони не будуть загрожувати Ізраїлю та залишаться цілком під американським контролем.

Більшість в Сенаті схвалила цю вигідну економічну угоду і посилення американських позицій у зоні Перської затоки. Саудівські літаки не повинні були літати ні над Сирією, ні над Йорданією, ні над Ізраїлем.

^{Джерело: Фектс Енд файлз. 20 вересня 1981 року, с. 705.}

Бегін, залишаючись у владі своїх сприймань "великого Ізраїлю" як біблійної легенди, продовжив створення жидівських поселень у Цізіорданії (розпочате лейбористами), хоча Картер оголосив його незаконним і таким, що суперечить резолюціям ООН № 242 і 338. Але Рейган побачив в Ізраїлі засіб блокування зазаіхань Радянського Союзу на нафту Перської затоки. У листопаді 1981 року Аріель Шарон, військовий міністр уряду Бегіна, зустрівся із своїм американським колегою Каспаром Уайнбергером і розробив з ним план "стратегічного співробітництва" з метою усунення радянської загрози в цьому регіоні.

^{Джерело: "Нью-Йорк Таймс", 1 грудня 1981 р.}

14 грудня Бегін анексував Голанські висоти. Рейган протестував проти цього нового порушення резолюції № 242. Бегін збунтувався "Хіба ми бананова республіка? Ваш васал?! "

^{Джерело: Steven Emerson, "Dutton of Arabia" в "Нью Ріпаблік", 16 червня 1982 р.}

Наступного року Бегін вдерся до Лівану. Генерал Хейг, військовий міністр, дав "зелену вулицю" вторгненню, метою якого було встановити владу християнського уряду в Бейруті.

^{Джерело: Зєєв Шифф і Єхуд Яарі. Ліванська війна Ізраїлю. Нью-Йорк, Simon and Shuster,1984.}

Деякі американці критикували це вторгнення, як поодинокі ізраїльтяни критикували війну у В'єтнамі. Але різанина в таборах Сабра і Шатіла на очах у Шарона і Ейтана та за їхної співучасті, жахливі картини, передані на телебаченні, змусили жидівське лобі порушити мовчання.

Віце-президент Всесвітнього жидівського конгресу Герцберг і багато рабинів виступили із критикою Бегіна в жовтні 1982 року. Бегін дорікнув критикам тим, що вони "більше американці, ніж жиди".

^{Джерело: Майкл Кремер. Американські жиди і Ізраїль. Розкол. Нью-Йорк, 18 жовтня 1982.}