Засаднчі міфи ізраїльської політики

Безліч доказів та приклади показують, як вимоги ізраїльтян ставляться вище інтересів США. Так, 3 жовтня 1984 року Палата представників 98 % голосів скасувала всі обмеження на обмін між Ізраїлем і США, незважаючи на негативні висновки міністерства торгівлі і всіх профспілок (с. 31). Щороку, як би не урізувалися всі інші статті бюджету, кредити Ізраїлю, збільшуються. Шпигунство розвинене настільки, що найбільш секретні досьє перебувають в руках ізраїльського уряду. Едлай Стівенсон писав у журналі "Форін Афферз" (зима 1975–1976): "Практично жодне рішення, яке стосується Ізраїлю, не може бути прийняте або навіть обговорене на рівні виконавчої влади без того, щоб про це моментально не дізнався ізраїльський уряд" (с. 126). Незважаючи на відмову міністерства оборони, засновану на американському законі, поставити Ізраїлю в розпал агресії проти Лівану бомби осколкової дії (зброя, спрямована проти цивільного населення), ізраїльтяни отримали їх від Рейгана й двічі використовували в Бейруті (с. 143).

В 1973 році американський адмірал Томас Мурер, глава об'єднаної групи начальників штабів, розповів, що ізраїльський військовий аташе у Вашингтоні Мордехай Гур (майбутній головнокомандуючий ізраїльською армією) зажадав від США літаки, озброєні найсучаснішими ракетами “Маверік”. Адмірал Мурер сказав Гуру: "Я не можу вам поставити ці літаки. У нас є лише одна ескадрилья. І ми заприсяглися перед Конгресом, що вона нам потрібна". Гур відповів: "Дайте нам літаки, а що стосується Конгресу, я ним займуся". І єдина ескадрилья, оснащена ракетами "Маверік", була передана Ізраїлю (с. 161).

8 червня 1967 року ізраїльські ВПС і ВМФ, щоб не були розкриті плани вторгнення на Голанські висоти, піддали бомбардуванню американський корабель "Ліберті", оснащений найсучаснішими детекторами. 34 моряки загинули і 171 дістали поранення. Обльоти корабля тривали 6 годин, бомбування — 70 хвилин. Ізраїльський уряд вибачився за цю "помилку", і справа була зам'ята. Лише в 1980 році один з очевидців Еннес, офіцер корабля "Ліберті", зміг відновити істину і зруйнувати офіційну версію "помилки", завізовану слідчою комісією, яку очолив адмірал Айзек Кід. Еннес довів, що атака була навмисною. Сіоністське лобі подбало про те, щоб книга Еннеса не побачила світла, але адмірал Т. Мурер пояснив, чому замовчали цей злочин: "президент Джонсон боявся реакції жидівського електорату… Американський народ розлютився, якби довідався, що відбулося" (с. 179).

В 1980 році Едлай Стівенсон запропонував скоротити на 10 % військову допомогу Ізраїлю і зажадав припинення створення поселень на окупованих територіях, нагадавши, що 43 % американської допомоги спрямовується на озброєння Ізраїлю (3 мільйони жителів), у збиток 3 мільярдам голодуючих на планеті.

Едлай Стівенсон сказав на закінчення: "Прем'єр-міністр Ізраїлю більше впливає на зовнішню політику США на Близькому Сході, ніж на політику власної країни" (с. 92).

Для сіоністського лобі чудові всі засоби, від фінансового тиску до морального шантажу, від бойкоту ЗМІ до погрози вбивства.

Пол Фінлі робить висновок: "Той, хто критикує політику Ізраїлю, повинен очікувати хворобливих та безперервних репресій і навіть втрати засобів існування під тиском ізраїльського лобі. Президент їх боїться. Конгрес уступає всім їхнім вимогам. Самі престижні університети забирають із своїх програм усе, що проти них. Гіганти засобів масової інформації і воєначальники поступаються їхньому тиску" (с. 315).

^{Джерело: Слухання, ч. 9, 23 травня 1963 року.}

2. ІЗРАЇЛЬСЬКО-СІОНІСТСЬКЕ ЛОБІ У ФРАНЦІЇ

"У Франції існує могутнє проізраїльске лобі, вплив якого найбільше значний в засобах масової інформації", — генерал де Голль.

У Франції лише генерал де Голль насмілився заявити це. У свій час ця заява спричинила скандал, але вона містила частину істини, що залишається актуальною дотепер.

^{Джерело: Пилип Олександр. «Проізраїльський забобон». "Парізьен лідері", 29 лютого 1988 р.}