Двома роками пізніше Нюрнберзькі закони від 15 вересня 1935 року зробили частиною законодавства статті 4 і 5 програми Партії, складеної в Мюнхені 24 лютого 1920 року, про громадянство Рейха і "захист крові" (як це зробили католицькі королі Іспанії в XVI столітті під приводом захисту "чистоти крові" від жидів і маврів). І ті та інші надихалися біблійними прикладами Ездри і Неємії. Ці закони дозволяли видаляти жидів з державної служби та з важливих посад у громадянському суспільстві, забороняли змішані шлюби і надавали жидам статус іноземців.
Дискримінація стала ще більш жорстокою в 1938 році після Кришталевої ночі. Приводом для неї стало вбивство молодим жидом на ім'я Гріншпан 7 листопада 1938 року радника німецького посольства в Парижі фон Рота. За нацьковуванням нацистської преси в ніч із 9-го на 10 листопада почалося справжнє полювання на жидів, розгарбування і погроми їхніх магазинів з биттям вітрин (звідси назва: традиційний переклад — "Кришталева ніч", більш точний — "Ніч битого скла").
Баланс був сумним. "Розграбовано і зруйновано 815 магазинів, 171 будинок, 276 синагог, 14 інших пам'ятників жидівської громади, арештовані 20 000 жидів, сім арійців, три іноземці, 36 убитих і 36 поранених"
Мова йшла не про емоційну реакцію німецького народу, а про програму, організованою нацистською партією. Про це свідчить доповідь верховного судді НСДАП Вальтера Буха, якому було доручене розслідування (
— перший накладав на німецьких жидів колективний штраф у розмірі 1 мільярда марок (P.S. 1412. Райхсгезетцблатт, 1938, ч. 1, с. 1579);
— другий виключав жидів з економічного життя Німеччини (P.S. 2875, Reichsgesetzbatt 1938,4.1,с. 1580);
— за третім страхові компанії виплачували державі, а не постраждалим жидам, відшкодування за збитки від Кришталевої ночі (P.S. 2694, Reichsgesetzbatt, 1938, ч. 1, с. 1581).
Примітною є схожість приводів і методів придушення жидів у Німеччині і арабів у Палестині: в 1982 році в Лондоні було скоєно замах на ізраїльського дипломата.
Ізраїльські правителі відразу ж приписали його ОЗП і вторглися до Лівану, щоб знищити там бази ОЗП. Результат — 20 000 убитих. Бегін і Аріель Шарон, як колись Геббельс, влаштували свою "Кришталеву ніч" з набагато більшим числом безневинних жертв.
Різниця полягає в тому, що підставу для вторгнення в Ліван ізраїльські керівники придумали вже давно. 21 травня 1948 року Бен-Гуріон записав у своєму "Щоденнику": "Ахіллесова п'ята арабської коаліції — це Ліван. Панування мусульман у цій країні штучне й легко може бути повалено. Потрібно створити в цій країні християнську державу. Її південним кордоном повинна стати ріка Літані".
16 червня генерал Моше Дайян уточнив спосіб:
"Все, що нам залишається зробити, це знайти офіцера, нехай навіть простого капітана. Потрібно залучити його на нашу сторону, купити, щоб він оголосив себе рятівником мароністського населення. Тоді ізраїльська армія вступить до Лівану і займе території, на яких вона встановить християнський режим, союзний Ізраїлю, і все піде як по маслу. Ізраїль повністю анексує територію південного Лівану".
Ще більш огидними злочини в Лівані, не говорячи про масові вбивства, здійснені на очах у Шарона і підготовлені ним, робить те, що сам привід не міг бути інкримінований ОЗП.
Пані Тетчер навела в Палаті громад докази того, що цей злочин був справою відкритого ворога ОЗП. Зараз же після арешту злочинців і попереднього розслідування вона заявила: "У списку осіб, що підлягають знищенню, знайденому в організаторів злочину, було ім'я відповідального представника ОЗП у Лондоні. Це доводить, що нападники, всупереч запевненням Ізраїлю, не користувалися підтримкою ОЗП. Я не вірю, що ізраїльський напад на Ліван було актом відплати за цей замах: ізраїльтяни лише знайшли привід для початку ворожих дій".