Читаем Засаднчі міфи ізраїльської політики полностью

Джерело: "Інтернешнл Геральд Трибюн", 8 липня 1982 р.

Це спростування ізраїльської пропаганди пройшло майже непоміченим у Франції, хоча воно руйнувало легенду про "законну оборону", що послужила приводом для цієї нової агресії. Ця війна, як і всі інші агресивні акти Ізраїлю, вписувалася у внутрішню логіку сіоністської доктрини так само, як Кришталева ніч у внутрішню логіку гітлерівського расизму.

Стан жидів після Кришталевої ночі став ще більш драматичним. "Західні демократії" зібрали в 1938 році на конференції в Евіані представників 33 країн (СРСР і Чехословаччина не були представлені, від Угорщини, Румунії та Польщі були присутні лише спостерігачі, які вимагали, щоб їх позбавили від їхніх власних жидів).

Президент Рузвельт подав приклад егоїзму, сказавши на прес-конференції в "Уорм Спрінті", що "не передбачається ані перегляду, ані збільшення квот імміграції до США".

Джерело: Мазор. 30 років конференції в Евіані. "Ле монд жюіф", квітень-червень 1968, № 50, с. 23 і 25.

В Евіані "ніхто всерйоз не потурбувався про долю переслідуваних".

Джерело: 10 уроків нацизму. Під ред. Альфреда Гроссера. Париж, 1976, с. 216.

У березні 1943 року Геббельс міг ще іронізувати:

"Яким буде вирішення жидівського питання? Чи буде створена коли-небудь жидівська держава на якій-небудь території? Довідаємося пізніше. Але цікаво, що країни, громадська думка в яких виступає на захист жидів, відмовляються їх прийняти".

Джерело: Леон Поляков. Катехізис ненависті, с. 41.

Після поразки Польщі видалося можливим інше тимчасове вирішення жидівського питання. 21 вересня Гейдріх, пам'ятаючи про "кінцеву мету", наказав начальникам служби безпеки створити у нового кордону СРСР свого роду "жидівську резервацію" (там же).

Поразка Франції відкрила перед нацистами нові перспективи. Для остаточного вирішення жидівського питання можна було використовувати французьку колоніальну імперію. Після перемир'я, укладеного в червні 1940 року, виникла ідея вислати всіх жидів на Мадагаскар. У травні 1940 року Гіммлер у доповідній записці, озаглавленій "Кілька думок про поводження з ворожими особами на Сході", писав: "Я сподіваюся, що всі згадки про жидів будуть остаточно викреслені після евакуації всіх жидів в Африку або в колонії".

Джерело: Фіртельяресхефте фюр Цайтгешихте. 1957, с. 197.

24 червня 1940 року Гейдріх писав міністрові закордонних справ Ріббентропу, що відтепер можна передбачити "територіальне остаточне вирішення жидівського питання" ("eine territoriale Endlösung").

Джерело: Джеральд Флемінг. Гітлер і остаточне вирішення. Вісбаден-Мюнхен, 1982, с. 56.

З того часу почалася технічна розробка "проекту Мадагаскар". 3 липня 1940 року Франц Радемахер, відповідальний за жидівські справи в Міністерстві закордонних справ, склав доповідь, у якій говорилося "Майбутня перемога дасть Німеччини можливість і, на мою думку, зробить її зобов'язаною вирішити жидівське питання в Європі. Бажане рішення — висилка всіх жидів за межі Європи ("Alles Juden aus Europa").

Доповідь D III пропонує наступне вирішення жидівського питання в рамках мирного договору: Франція повинна надати острів Мадагаскар для вирішення жидівського питання, вивезти звідти 25 000 французів і відшкодувати їм збитки. Острів перейде під німецький мандат".

Джерело: N. 6. 2586 Див. "Документи німецької зовнішньої політики" (1918–1945). Серія D, том X, Лондон, 1957, с. 111–113.

25 липня 1940 року Ганс Франк, губернатор Польщі, підтвердив, що фюрер дав згоду на таку евакуацію, але що транспортування за море в таких масштабах неможливе, тому що ключі від морів — у руках британського флоту.

Джерело: Р.5.22–23. МВТ, том XXIX, з 405.

Потрібно було знайти тимчасове рішення проблеми переміщення

Під час судових слухань говорилося "Рейхсфюрер СС і начальник німецької поліції був відповідальним за весь комплекс заходів, необхідних для остаточного вирішення жидівського питання, без урахування географічних кордонів".

Джерело: N.G. 2586 G.

З цього часу жидівське питання ставилося в масштабах всієї Європи, окупованої нацистами.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Абсолютное зло: поиски Сыновей Сэма
Абсолютное зло: поиски Сыновей Сэма

Кто приказывал Дэвиду Берковицу убивать? Черный лабрадор или кто-то другой? Он точно действовал один? Сын Сэма или Сыновья Сэма?..10 августа 1977 года полиция Нью-Йорка арестовала Дэвида Берковица – Убийцу с 44-м калибром, более известного как Сын Сэма. Берковиц признался, что стрелял в пятнадцать человек, убив при этом шестерых. На допросе он сделал шокирующее заявление – убивать ему приказывала собака-демон. Дело было официально закрыто.Журналист Мори Терри с подозрением отнесся к признанию Берковица. Вдохновленный противоречивыми показаниями свидетелей и уликами, упущенными из виду в ходе расследования, Терри был убежден, что Сын Сэма действовал не один. Тщательно собирая доказательства в течение десяти лет, он опубликовал свои выводы в первом издании «Абсолютного зла» в 1987 году. Терри предположил, что нападения Сына Сэма были организованы культом в Йонкерсе, который мог быть связан с Церковью Процесса Последнего суда и ответственен за другие ритуальные убийства по всей стране. С Церковью Процесса в свое время также связывали Чарльза Мэнсона и его секту «Семья».В формате PDF A4 сохранен издательский макет книги.

Мори Терри

Публицистика / Документальное
1917. Разгадка «русской» революции
1917. Разгадка «русской» революции

Гибель Российской империи в 1917 году не была случайностью, как не случайно рассыпался и Советский Союз. В обоих случаях мощная внешняя сила инициировала распад России, используя подлецов и дураков, которые за деньги или красивые обещания в итоге разрушили свою собственную страну.История этой величайшей катастрофы до сих пор во многом загадочна, и вопросов здесь куда больше, чем ответов. Германия, на которую до сих пор возлагают вину, была не более чем орудием, а потом точно так же стала жертвой уже своей революции. Февраль 1917-го — это начало русской катастрофы XX века, последствия которой были преодолены слишком дорогой ценой. Но когда мы забыли, как геополитические враги России разрушили нашу страну, — ситуация распада и хаоса повторилась вновь. И в том и в другом случае эта сила прикрывалась фальшивыми одеждами «союзничества» и «общечеловеческих ценностей». Вот и сегодня их «идейные» потомки, обильно финансируемые из-за рубежа, вновь готовы спровоцировать в России революцию.Из книги вы узнаете: почему Николай II и его брат так легко отреклись от трона? кто и как организовал проезд Ленина в «пломбированном» вагоне в Россию? зачем английский разведчик Освальд Рейнер сделал «контрольный выстрел» в лоб Григорию Распутину? почему германский Генштаб даже не подозревал, что у него есть шпион по фамилии Ульянов? зачем Временное правительство оплатило проезд на родину революционерам, которые ехали его свергать? почему Александр Керенский вместо борьбы с большевиками играл с ними в поддавки и старался передать власть Ленину?Керенский = Горбачев = Ельцин =.?.. Довольно!Никогда больше в России не должна случиться революция!

Николай Викторович Стариков

Публицистика
10 мифов о 1941 годе
10 мифов о 1941 годе

Трагедия 1941 года стала главным козырем «либеральных» ревизионистов, профессиональных обличителей и осквернителей советского прошлого, которые ради достижения своих целей не брезгуют ничем — ни подтасовками, ни передергиванием фактов, ни прямой ложью: в их «сенсационных» сочинениях события сознательно искажаются, потери завышаются многократно, слухи и сплетни выдаются за истину в последней инстанции, антисоветские мифы плодятся, как навозные мухи в выгребной яме…Эта книга — лучшее противоядие от «либеральной» лжи. Ведущий отечественный историк, автор бестселлеров «Берия — лучший менеджер XX века» и «Зачем убили Сталина?», не только опровергает самые злобные и бесстыжие антисоветские мифы, не только выводит на чистую воду кликуш и клеветников, но и предлагает собственную убедительную версию причин и обстоятельств трагедии 1941 года.

Сергей Кремлёв

Публицистика / История / Образование и наука
188 дней и ночей
188 дней и ночей

«188 дней и ночей» представляют для Вишневского, автора поразительных международных бестселлеров «Повторение судьбы» и «Одиночество в Сети», сборников «Любовница», «Мартина» и «Постель», очередной смелый эксперимент: книга написана в соавторстве, на два голоса. Он — популярный писатель, она — главный редактор женского журнала. Они пишут друг другу письма по электронной почте. Комментируя жизнь за окном, они обсуждают массу тем, она — как воинствующая феминистка, он — как мужчина, превозносящий женщин. Любовь, Бог, верность, старость, пластическая хирургия, гомосексуальность, виагра, порнография, литература, музыка — ничто не ускользает от их цепкого взгляда…

Малгожата Домагалик , Януш Вишневский , Януш Леон Вишневский

Публицистика / Семейные отношения, секс / Дом и досуг / Документальное / Образовательная литература