Засаднчі міфи ізраїльської політики

Я не обвинувачую в несумлінності мільйони чесних людей, які повірили в ці брехливі міфи, поширювані всіма засобами масової інформації, і справедливо обурюються, наприклад, убивствами в газових камерах або переконані буквальним прочитанням Біблії, зовсім не знаючи сучасних тлумачень, в істинності божественних обітниць, даних богообраному народу. Більше тисячі років (з IV століття та до епохи Відродження) благочестиві християни вірили в "дарунок Костянтина". Тисячу років царювала брехня.

Єдина мета даної книги — дати всім вихідний матеріал, що дозволяє судити про злодіяння сіоністської міфології, що за беззастережної підтримки США стала вже причиною п'яти воєн і внаслідок впливу сіоністського лобі в США, а через них — на світова громадську думку, являє собою постійну загрозу миру.

в) Фальшивки і критична історія

Зрештою, для нас мова йде про те, щоб, підкріплюючи наші твердження посиланнями на джерела і докази, радикальним чином відмежуватися від всіх фальшивок, призначених для дискредитації тієї або іншої релігії або того або іншого співтовариства, порушення ненависті проти них і підбурювання до їхнього переслідування.

Подобою такого роду мерзенностей є "Протоколи сіонских мудреців". У моїй книзі "Палестина, земля божественних послань" я здійснив докладний розгляд (с. 206–214) історії фабрикації цієї фальшивки поліцією, спираючись на незаперечний аналіз, зроблений Анрі Ролленом у книзі "Апокаліпсис нашого часу" (Галлімар, 1939), яку Гітлер в 1940 році наказав знищити, тому що вона вибивала з рук антижидівської пропаганди нацистів їх улюблену зброю.

Анрі Роллен виявив два джерела, якими скористалися на початку століття плагіатори, що діяли за вказівкою російського міністра внутрішніх справ фон Пліві:

1) Памфлет, написаний у Франції в 1864 році Морісом Жолі проти Наполеона III "Діалог у пеклі між Монтеск'є та Макіавеллі", з якого абзац за абзацом була відтворена вся критика диктатури імператора, стосується будь-якої диктатури.

2) Брошура російського емігранта Іллі Ціона проти міністра фінансів графа Вітте, озаглавлена "Куди веде Росію диктатура Вітте" (1895), що у свою чергу була плагіатом з пасквілів, об'єктом яких напередодні 1789 року був де Калонн і які можна застосувати до будь-яких зв'язків міністрів фінансів з міжнародними банками. У цьому випадку Плеве зводив рахунки з Вітте, якого ненавидів.

Цей поліцейський роман низького жанру, на жаль, широко використовується (зокрема, рядом арабських країн, що я неодноразово засуджував). Це дає привід сіоністам відкидати всяку критику їхньої політики на Близькому Сході і їхніх групах тиску в усьому світі, ототожнюючи її з подібними фальшивками.

Тому, ризикуючи стомити читача, що поспішає довідатися висновків, минаючи кропітку роботу з вивчення доказів, ми не будемо висувати жодної тези без посилання на джерела.

Підіб'ємо підсумки того, що може сказати критична історія, без її сакралізації за допомогою міфів, поставлених на службу політиці.

Виходячи із своєї расистської ідеології Гітлер, з перших своїх політичних виступів, обрав жидів як другу мішень після комунізму, знищення якого він уважав своєю головною місією (що на довгий час забезпечило йому індульгенції та поступки "західних демократій" — від надання промисловцями засобів для переозброєння Німеччини до зрадництва політиками цілих народів, як це було зроблено в Мюнхені). Приводи для боротьби проти жидів були, щоправда, суперечливими: з одного боку, Гітлер стверджував, начебто Жовтнева революція була справою жидів і загрожувала Європі встановленням у ній комунізму за співучасті жидів, розвивав тему "жидобільшовизму" як втілення світового комунізму і у той же час таврував жидів як втілення світового капіталізму.

Уже в програмі НСДАП говорився: "Жид не може бути співвітчизником" (P.S. 1708). Таким чином, з німецьких націй виключалися чимало її синів, що прославилися у всіх областях культури, від музики до науки, під тим приводом, що вони були юдейського віросповідання, тобто релігія змішувалася з расою.

Виключаючи цим дивовижним актом із числа німців поета Гейне та гіганта думки Ейнштейна, Гітлер 16 вересня 1919 року в листі своєму другові Гемліху вже визначив те, що називав своєю "кінцевою метою" — "усунення жидів". І він прагнув цієї кінцевої мети до самої смерті, ведучи одночасно боротьбу проти більшовизму, що закінчилася його поразкою.

Це "усунення жидів", один з постійних факторів його політики, знаходило різні форми залежно від мінливості його кар'єри.

Після приходу Гітлера до влади, його міністр економіки підписав із сіоністським Жидівським агентством угоду від 28 серпня 1933 року про "перевезення" (жидівською "хаавара") німецьких жидів до Палестини.

^{Джерело: Брошат, Якобсен, Краусник. Анатомія держави СС. Мюнхен, 1982, т. II, с. 263.}