Жiнка його мрiї

Нарешті майор сконцентрувався і посунув у напрямку постаті, що чекала на нього, – чи просто це був запізнілий гуляка або п’яниця. Далі зробилося гірше. Майор не зміг взагалі дихати. Власне, йому це було і не потрібно – дихати. Але це найбільше його дратувало. Мозок запульсував, і майор торкнувся його пальцем. Так це ж антена, – вирішив майор. Треба помочитися, – подумав він, хоча йому цього не хотілося. Але він людина обов’язкова, а тому необхідно відлити, саме час. Проте майору це не вдалося. І тут страх вибухнув срібним реготом десь на дні і піднявся атомним грибком. І він знову закричав, але рот лишався закритим. Білий сніг, м’який і пухнастий, падав на його голомозий череп, а майор, подриґуючи лівою ногою, лежав на снігу, затиснувши у жменю брудний сніг.

Іва виповзла з-під нього, пошукала штани, потім облишила; він рушив і не встиг проїхати й кількох метрів, як дівчина вже спала. Машина товкла сльоту. Запах карамелі віявся салоном. Тіні рухалися відповідно ходу авто, якось всі упоперек. Небо за кам’яницями налилося так, наче стояло передсвітання.

– Нічого собі, – сказала вона і знову задрімала.

Скучно завив мобільник. Лейтенант витягнув його, трохи грубувато відсунувши Іву. Наче наздоганяючи свою незручність, він поцілував її у скроню.

– Ага. Слухаю. А, це ти? Що… Знайшли майора? Раніше за мене? Яка в біса різниця! Мертвий? А, у комі, гад. Краще б він здох… Нічого особистого. Не по-християнськи? Це ти мені говориш? А… Перестань чесати мітлою.

– Що трапилося? – Іва прокинулася і чистими вишневими очима подивилася повз його плече.

– А-а-а, – досадливо потягнув він. – Майор у комі.

– Це погано?

– Що хорошого? Справа фізично існує, а свідки і підозрювані зникають.

– Метафізично, – сказала Іва.

Іва пирснула зі сміху. Він слідом. І сміх цей був доречним у цій помаранчевій патоці. Він закурив сигарету. Це була п’ята.

7

Вона розплющила очі, і небо волого лизнуло її зіниці. Те, що потім Лада побачила, було лише фіналом великої драми чужого життя. Вона була причетна до неї однією ногою, а можливо, зовсім нічого не знала. Тож вона розплющила очі й подивилася у вікно. З іншого боку вікна, в задрипаній забігайлівці, де від диму нікуди дітися, а люди спресовані не гірше оселедців у вакуумній банці, помічник і напарник лейтенанта, накидавшись горілки, підійшов до умивальника. Він плюснув собі у морду води. Раз, другий, третій. І тут почув комариний писк. Він повертів головою, так, як належить людині, що чує подібний звук. Коли напарник повернув голову, то зрозумів, що нічого він не чує, потім не бачить, а скло від умивальника налізло на нього. Майже як гандон, налізло на голову, і тут він побачив. Ось що він побачив у запацьореному вікні умивальника, що налізло, як гандон, йому на голову.

Велетенська кімната зі світлими вікнами і важкими портьєрами. Ліжко з точеними ніжками і королівським балдахіном, пилюка на сонці і непомірна розкіш. На білій, з рожевими відливами підлозі розкидано цукерки, одяг з модними лейблами, і з усього – ще ні разу не надіваний. На тому ліжку, проти єдиного не закритого портьєрою вікна, спала гола Лада. За кілька метрів Белла Банс, він ще Костя Шульженко, проганяв по венах п’ять кубів найчистішого герича. З вітерцем. Напарник знав Беллу Банса як музикального продюсера і посередника між баригами та пушерами. А ще Белла Банс служив у них інформатором. Далі зір напарника викинуло на вулицю.

Його, тобто напарника, кидало довгою дорогою, літньою вулицею, а зараз, блядь, половина зими. Його кидало не довго, але неприємно. Нарешті він зупинився на шматку суші, що нагадує піщаний півострів. Напарника затиснуло між кам’яних споруд. Тепер він вирахував місце знаходження: Троєщина. А будинок, який він безпомилково впізнав, належав братам Лапшиним. Їх четверо: Микола – старший, високий, з тупим виразом на обличчі, але хитрими очима; другий Василь, середнього зросту, з довгими руками, м’яким поглядом і вмінням розумно говорити; третій Льоша, круглий і тупий, але то тільки омана; найрозумніший Федя, який трахав усе, що ворушиться, його і посадили за те, що він намагався зґвалтувати дільничного мента під час розборок. Дільничним ментом була баба, що чомусь нагадала Феді улюблену героїню його улюбленого серіалу. Це кришовані ментами бандити. Загалом вони купою нагадували добродушних неандертальців, до міри кмітливих і в міру розумних. Усі брати були кривоносими. Їх так і називали – братани Кривоноси. Потім напарника знову кидонуло.