Жiнка його мрiї

Це знову був Центр. Хата на Подолі, в кількох метрах від будинку Белли Банса. Це була сім’я потомствених вурок Яковенків. Їх не перелічити. Їх так багато, наче подільських тарганів. Якщо хату Белли Банса можна з чистим серцем назвати барськими апартаментами, то хата Яковенків була взірцем подільської хати кінця двадцятого сторіччя: покручені чайники, алюмінієві миски, розсохлі меблі. Звісно, й відповідні до цього злидні. І додатково – дороговказівник у країну совдепію. Сім’я налічувала до восьми чоловік. Хазяйнувала тут стара, колись принаймні, коли була при пам’яті. Бородавчаста стара, від якої смерділо псами, сциклинням та тютюном. Знову напарника щось повело убік.

Він побачив сім’ю невідомих людей. Напарник намагається упіймати невидимим зором постать, що, зігнувшись, біжить до телефонної будки. І далі він опинився у кімнаті з Ладою. Белла Банс, протираючи очі, йшов до її ліжка. Але тут задзвонив телефон. Довго і пронизливо дзвонив телефон. Белла ліниво повернувся і подався до телефону. Він закурив, почухав груди і руки, а вже потім узяв трубку. Говорив недовго. Потім підійшов до Ладиного ліжка, нагнувся і витягнув сумку. Відкрив і помацав руками гладенькі упаковки героїну. Белла весь час чухався, наче його гризли воші. Але тут у напарника відбувся збій: зараз він сидів на широчезній галявині і нюхав квіти. Квіти різних кольорів, що нагадували троянди. Напарнику звідси не хотілося нікуди вертатися. Сидіти під голубим небом і нюхати, нюхати, нюхати квіти. Потім його шарпонуло так, що квіти піднялися грибком, як від атомного вибуху, і він стоїть біля чорного тунелю, звідки пре лайном і вологою. Напарник упізнав цей тунель: недобудований першим мером прогін метрополітену. А далі ось що…

Лада розплющила очі і подивилася на небо. Чистий травневий день. Вона увімкнула наосліп пульт. З екрана хтось закричав: «Хуба-буба – банановий коктейль. Така смачна! Така прикольна!» Белла Банс сидів на торбі і перераховував упаковки. Белла завмер і сказав Ладі: «Одягнись!» Він був моральним, цей Белла Банс. Він не любив, коли жінки голими вештаються його кімнатою. Патріархальний деспот прокидався вже після перших п’яти кубів. Надоїдливий селюк усідався біля Белли відразу після перших п’яти кубів і канючив цілий день свою жертву, аж доти, доки Белла не заганяв останню восьмикубову дозу. Зараз Белла похмуро дивився на Ладу, яка намагалася влізти в його джинси. Цього він теж не любив, тому що мікроби і таке інше. Напарника шарпонуло, і він побачив ментовку.

Менти заганяли набої, а потім ошпарено кинулися до машин. Лада тим часом спробувала відшукати біде і залишки думок. Вона ніяк не могла пригадати, як вона залишилася тут. Ні, вона знала Беллу Банса давно. На плавучому ресторані вона у нього відсмоктала, але того разу поїхала додому. Потім ще щось було. Тут вона почала чхати. І нарешті зрозуміла: вони, напевне, нюхали, потім пили, потім трахалися. Блядь, майор-то сьогодні на неї чекав поїхати в Пирогове. У них був спільний знайомий, сивокосий вайлух, директор Доля. Лада почала стягувати джинси і сорочку, наспівуючи, і скоро настрій у неї поліпшився. Вона набрала у велетенську, десь так на семеро чоловік, ванну води, повільно, вигойдуючи стегнами, насипала солі, хвої, ще чогось, піни. Вода від того навіть зробилася густою. На цьому її пригода повинна закінчитися, вирішує вона. Зовсім закінчитися. Хай йому… І вона несподівано щасливо розсміялася, а Белла закричав, що вона тупа багата блядь і що треба вмотувати, бо у нього купа справ. Лада не послухала і залізла до ванни. Белла Банс, відкинувшись, тільки борлак бігає від збудження на горлянці, дрочить на шоколадних красунь, і його свідомість далеко від Лади, а десь на красивих і вічно зелених островах.

Чорний язик траси Київ – Харків. Брати Кривоноси їдуть у роздовбаному «мерседесі». Вони задоволені, але нервові. Найменший говорить, що йому хочеться жерти. Блядь, говорять йому, сиди, малий, і не рипайся. У нас купа справ. Зараз або ніколи. Середній починає розповідати:

– Сука, ти розумієш, вона ледь не дала. Я вже її лохматку бачив… Ще трохи – і вона б дала…

– І як ти це вичислив? – запитав старший.

– По очах.

– І які у неї очі?

– Ну… Ну… Ну… Так, як хоче сцяти, але трохи інше, – говорить середній.

– Кльово, мужик. Кльово.

Чорний язик траси випльовує четвірку під скляні та бетонні верхотури Позняків. Брати зупиняються біля «Макдональдса». Вони розсідаються за столиками. Середній починає окликати дівчат.

– Дівчата завжди хочуть, щоб їх лапали…

– Але не кожна дозволяє…

– Точняк. Вони люблять, коли їм лижуть.

– Пішов ти. Западло. Там же воніща. Не просереш. Уявляєш? – старший звертається до молодшого, що повертається з морозивом і картоплею.

– А на фіга морозиво?

– Да, на фіга це повидло!

– На фіга, я тільки з півгодини, як пломби поставив.