Житіє моє

Давно стемніло, і справа йшла до півночі, коли підійшов офіціант і сказав, що викликаний мною візок уже тут. Мабуть, це Чвертка виклопотав. Взагалі-то, я настроївся заночувати мордою в салаті — казали, що зал орендований аж до дванадцятої наступного дня, але якщо за мною приїхали, треба йти. В кінці кінців, перина м’якша, ніж паркет. Раптом в мене на підлозі протягне?

Я, зітхнувши, переніс обважніле тіло в бричку, яка стояла перед під’їздом, боляче вколовшись об щось в темряві, брудно облаяв візника, від якого тхнуло ароматами рибальського кошика, і майже одразу заснув.

Момент засипання і самого сну мною ніяк не відчувався, не було ні присмеркових проблисків свідомості, ні видінь — нічого. Я закрив очі і відкрив очі, все. Над собою я побачив високу стелю і колись скляну баню. Крізь отвори в ажурних рамах виднілося голубе небо, а уже ж не літо надворі, холодно!

Поїжившись від холоду, я усвідомив той факт, що лежу, по-перше, не вдома, по-друге, взагалі невідомо, де, і, по-третє — абсолютно голий.

І тут природа владно і терміново почала закликати мене вставати.

— Лежи спокійно! — почулося звідкись збоку. Страшне закляття не дасть тобі поворухнути навіть пальцем.

Я обережно обмацав себе, нічого не знайшов (штанів теж) і сів. Цікаво, кого вони хотіли купити на цей тупий жарт?

На мене здивовано періщилися двоє, за всіма ознаками — білі, але якісь пожмакані, а фізичне здоров’я мага ж прямо залежить від здоров’я душевного. Особливо погано виглядав ближній до мене хлопчина — очі гарячково блищать, щоки запали, волосся стирчить у всі боки, як копиця. В руках — спис. Не шуткую, натуральний спис такий, раритетного виду, правда, тримав він його, як мітлу.

— Ми не боїмося тебе, чаклуне! Учитель вбив твою магію, тепер ти не здатен нікому нашкодити.

Нічо собі клоунада.

Їх зовнішність була чимось мені до болю знайома, і в моїй пам’яті несподівано виплили зомбі Білого Халака. Ну звичайно! Це означає — списом він мене тицьне запросто, якщо я дозволю ситуації докотитися до мордобою. З іншого боку, це ж зовсім не обов’язково. Як там капітан про них говорив: «довіряють, піддаються навіянню, виконують накази?»

Ніколи б не подумав, що потреба сходити відлити може так стимулювати ситуативне мислення.

— О, нещасні, ви відмовилися від своєї душі! — трагічним голосом завив я. — Ви все-одно, що мертві, а мертві знаходяться у владі чорних магів. Скоріться! Заклинаю вас першою зіркою, могильним туманом і тельбухами чорної кішки! У-у-у! І втратите ви істинний зір, і не здатні будете відрізнити ілюзію від реальності! Ось.

Сказав і клацнув пальцями, бажаючи викликати сніп різнобарвних іскор — замість цього над моєю долонею надулася величезна вогняна куля. Я, швиденько, струсив її під стіл, запахло паленим.

Так, треба звідси валити.

Як і очікувалося, критично осмислити ситуацію «зачаровані» не змогли. Поки придурки кліпали очима, намагаючись вирішити, чому з побаченого не вірити, я зібрав в оберемок свій одяг і втік. І хай горять там синім полум’ям, самі винні.

Вибравшись на захаращене сміттям подвір’я і натягнувши пом’ятий одяг, я оглянувся. За спиною стояла якась ще цілком міцна але, очевидно, призначена на те, що її будуть скоро зносити, громадська будівля (сухе листя на мармурових сходах, облуплена колонада з плямами на місці статуй, виламані шиби вікон). А навколо весело хлюпотіла хвилями зеленкувата вода ріки — ми знаходилися на острові. Тепер зрозуміло, чому їх штудії ніхто не засік — водяні перешкоди сильно послаблюють вторинний магічний фон.

Фізичний стан мій був на диво хорошим — ніякого натяку на похмілля, голова — свіжа, в тілі — бадьорість і приємна нетерплячість. Хочеться чи то рило комусь начистити, чи то фокус показати. Якщо це такий ефект від «вбивства магії», то дайте мені два. Я категорично не вірив, що любителі змогли винайти щось принципово відмінне від багатовікової практики інквізиції. Залишилося лише вияснити, як по-людськи зветься те, що вони зробили, але вияснити обов’язково: чорна магія — занадто серйозна річ, щоби в таких речах покладатися на випадковість.

Знову ж, вогняна куля була дуже немаленькою.

Мені вже доводилося без всяких особливих зусиль оживляти зомбі, а про те, як виглядають всякі «помилки чарівників», нам прочитали цілу лекцію (моторошно навіть без картинок). І потім, я через своє стихійне здобуття стільки з шкіри ліз, а вони на мені якісь ритуали проводять! Загострене почуття відповідальності вимагало від мене знайти винних і все їм пояснити, причому — ногами.

От тільки де їх шукати?

Всередині приміщення щось затишно потріскувало, а над дахом білим струменем потягнувся димок. Зносити — не зносити, але скоро тут будуть пожежники, а там уже і до агентів НЗАМПІС недалеко. Чи хочу я з ними розбиратися? Дурне питання.