Житіє Моє

Від душі плюнувши на дивного відвідувача, я зайнявся своїми справами, благо, їх у мене було до біса. Всякі там древні амулети вкупі з Чудесниками і Білим Халаком махом вивітрилися з голови. Я щиро вважав, що після тих пригод, якими супроводжувалася моя служба в НЗАМПІС, кожен чорний маг має право жити спокійно якщо не до кінця своїх днів, то дуже і дуже довго. Власне, так би все і сталося, не будь у дурних сектантів своєї думки на цю тему.

Зима пройшла тихо. Наближався момент істини – час було вирішувати, чи мають розробки Йогана право на життя.

В той день я з самого ранку возився біля резервуарів – хотів переконатися, що їжачки не прогризуть бетонне ложе наскрізь. Виключно енергійні сволоцюги! Свердлити вони не свердлять, тут Йоган загнув, а от шкребуть невтомно, занурюючись в будь-яку тверду основу з невідворотністю розплавленої праски на кризі. Сподіваюся, в наступному поколінні наш природник умудриться нав’язати їм почуття смаку. Весняне сонечко прогріло воду, мешканці ставків ожили, і гора каменів в робочому басейні почала стрімко опадати. Ще тиждень, і можна буде зливати реагент для оцінки ефективності каскаду.

Коли з боку садиби почувся голосний бабах, я здригнувся: надто вже звук нагадував вибух в недоброї пам’яті шахті, хіба лише камені не гриміли. Чим вони там займаються без мене? Над дахами піднялася хмара чорного диму. Подумки уявивши всі можливі причину шуму, я плюнув на їжаків і вирушив виясняти, в чому справа.

Блищали уламки вибитих шибок, майже коло самого будинку в землю увіткнулася перекошена мотоциклетна рама. В повітрі хмарою висів чадний сморід горілого м’яса і паленої ґуми. Полум’я мляво лизало обтягнутий каучуком обідок колеса, навколо валялися шматки обгорілої плоті і, якось абсолютно недоречно, емальована мидниця з орнаментом із зайчиків. Дорогою з ревом віддалялася вантажівка на широких шинах, на яких лише і можна пересуватися в непролазній весняній суесонській грязюці.

Я тупо намагався усвідомити, що сталося. Першим ділом очі намацали Полака і Йогана. Білий тримався добре. Мчати за цілителями не треба – у мене з цією публікою складні стосунки. Рона вдома немає, значить, за методом виключення, нога, яка валялася посередині подвір’я, могла належати лише містеру Флапу.

Вони вбили мого зомбі, несміливу, лагідну істоту! Хто міг здійснити таке варварство?!! І навіщо? Якщо це спроба шантажу, то лякати чорного – дурна затія, будь-якому мешканцеві Інгерніки це зрозуміло. Тоді – що?

Я підійшов до Йогана, який жалібно голосив на краю подвір’я, викликав Джерело і спробував пройтися щупом через палаючі уламки на предмет остаточної аури. Лише зомбі! Вибух мав чисто алхімічну природу. Треба буде оглянути місце, звідки кидали бомбу.

Йоган, нарешті, помітив мене, і на його лиці відбилося неймовірне полегшення.

- Ох, Томе, ми так злякалися! Думали, тебе вбили.

Все правильно: мій одяг, мій мотоцикл. І зріст майже такий самий. Бомба була призначена мені, а містер Флап просто випадково попав під роздачу. В такому випадку питання «хто» відпадає: не так вже багато народу готового замахнутися на життя чорного мага, і бойовики секти Чудесники лідирують тут з величеньким відривом. Дивно лише, що вони так промахнулися... Тобто, це що ж виходить, я – схожий на свого зомбі?!

Першим поривом було подивитися в дзеркало, другим – догнати і спопелити мерзотників. Але… Мій мотоцикл знищили, завести собі вантажівку я так і не сподобився. Чвертка повернеться не раніше п’ятої, а кидатися в погоню пішки – верх ідіотизму. Телефону в домі повішеника досі не було, єдиний варіант – бігти на найближчу ферму, до якої п’ять кілометрів, і просити транспорт (телефона в них теж немає). Якщо у зловмисників є мінімально продуманий план відходу, вони будуть сидіти вдома і пити чай задовго до того, як я почну їх розшукувати. І смисл метатися?

З іншого боку, їм це теж не допоможе: я буду переслідувати їх послідовно і методично (треба брати приклад з сектантів – довбати кожного, хто не туди пчихне). Замахнутися на життя чорного мага, зіпсувати його майно! Я вже не кажу про містера Флапа, якому довелося помирати вдруге (сподіваюся, він не зрозумів, що з ним сталося). У зомбі був воістину ангельський характер: він слухався людей беззаперечно (мене в першу чергу), без скарг виконував всю чорну роботу по господарству (якою тепер доведеться займатися і мені), допомагав Йоганові в організації городчика на задньому дворі (природник всіх задовбав своїми грядками). Не знаю, яким він був за життя, але тепер брати участь в простих домашніх турботах йому безумно подобалося. І мити мій мотоцикл містер Флап взявся абсолютно добровільно, а за всі свої труди отримав запалювальну бомбу.

Гірше лише вбивство білого.