Житіє Моє

Десь за півгодини черговий вибрався з-за конторки і приніс мені горнятко чаю. Напевне, це така властивість усіх білих – від них або вимагають грошей, або їм дають чай.

- Взагалі-то це не входить в мої обов’язки, але хочу сказати, що старший координатор найближчим часом не з’являтиметься, він поїхав.

Моє серце буквально пропустило удар.

- Куди? - вражено прошепотів я.

- В Суессон, керувати якимось розслідуванням.

Якщо вам хтось скаже, що померти від потрясіння здатні лише білі, плюньте йому в очі. Моє життя було на волосинці. В очах потемніло, голос чергового, який щось пропонував і радив, долинав геть здалека, перед очима миготіли картинки з колишнього життя, причому, не мого. Ще трошки, і плани Чудесників самі по собі втілилися би в реальність, але тут сердешний клерк спробував викликати мені цілителя, я уявив, що почнеться, якщо мене оглядатиме білий маг, і різко повернувся до життя.

- Вибачте за турботу, всього доброго!

І я виметнувся з управління раніше, ніж черговий запитав сам себе, що це тут за такі дивні білі шастають.

Ненавиджу! Я стільки сил потратив, щоби добратися до нього, а він попер туди, звідки я приїхав. І чому мені здається, що розслідування, яким Ларкес зібрався керувати, безпосередньо стосується моєї персони? Цікаво, скільки часу знадобиться старшому координатору, щоби додати два і два і зрозуміти, що його обшукали? Він чоловік розумний. Думаю, краще мені не розраховувати на допомогу НЗАМПІС і, взагалі, триматися від «нагляду» якнайдалі. Боронь предки, вони змовляться з Чудесниками і почнуть мене травити гуртом?

Я чітко розумів, що фарс, початий майже без надій на успіх, надто затягнувся, і чим далі, тим складніше мені буде «воскреснути». Але як бути з передчуттями? І що гірше – з моїм положенням старшого? Недаремно серед чорних так мало охочих до влади. Приємно, звичайно, відчувати себе главою сім’ї, хай вона і складається наполовину з білих, але така позиція несе з собою і деякі обов’язки. Я повинен захищати клан! У чорних старший не може виявитися слабаком, це страшна ганьба до кінця днів, а живуть маги довго. Якщо хтось здогадається, що я знав про загрозу для родини, але все-одно відступився, моє суспільне положення ніколи не підніметься вище плінтуса. І плювати буде іншим чорним на мою силу! Тавро невдахи буде переслідувати мене до смерті.

Мені потрібен був план, і мені потрібен був притулок. Останнє я зрозумів з деяким запізненням. За минулі два роки Редстон помінявся, став тривожнішим, чи що, більш недовірливим. Додалося жандармів на вулицях, захисних амулетів на хатах і під’їздах (хтось непогано на цьому заробив). В суесонській глухомані я добряче відстав від життя, може статися, що при спробі заселитися в готель портьє поставиться до своїх обов’язків серйозніше, ніж працівники колії, і вимагатиме активувати печать на паспорті. І тут виявиться, що папери належать не мені. Причому перевірку документів може влаштувати кожен жандарм – це їх законне право.

Я спиною відчув чийсь уважний погляд і з незалежним виглядом повернув у найближчий провулок. Виявилося, що розумні ноги, у відчаї добитися чогось від дурної голови, самі прийняли рішення. Я йшов до знайомої «балакухи», єдиної людини, яка не засуджувала мене за незаконну діяльність (не рахуючи небіжчика-дядька, звичайно). Залишалося сподіватися, що за стільки років вона нікуди не переїхала.

Міс Фіберті була вдома. Зовні вона зовсім не змінилася, якщо не рахувати нових окулярів.

- Здрастуй, Томасе! Заходь, не стій на порозі. Проходь, сідай. Кава, чай?

Звідкись миттю з’явився знайомий пузатий чайник і маленькі цукрові тістечка.

- Е-е... Тобі не сподобався роман? - допитувалася господиня. - Я не могла тебе відшукати, щоби показати рукопис.

- Та ні, роман нормальний.

- Хочеш екземпляр з авторським підписом? - Вона старанно не звертала уваги на мій вигляд. - А мені підпишеш?

- Все, що хочете, міс Фіберті. Можу я залишитися у вас на ніч?

Вона гигикнула.

- Взагалі-то, Томасе, дівчатам таке не пропонують. Але що вже з тобою робити, залишайся.

Я просто-таки розплився в кріслі, від полегшення у мене аж в скронях потягнуло. Чудово! Відпочинок в безпечному місці – це саме те, що мені було треба. До ранку я візьму себе в руки і щось надумаю.

- Томасе, в тебе проблеми? - обережно уточнила міс Фіберті.

Я зустрівся з нею поглядом, очі за скельцями окулярів були мудрі і розуміючі. В кінці кінців, ми давно знайомі, моя злочинна натура її не дратує, а шанс на те, о вона має якесь відношення до Чудесників, зникаюче малий... Але наскільки ж соромно признаватися, що я, непереможний чорний маг, потребую допомоги і поради!

У відповідь на тупий переказ моїх нещасних пригод, «балакуха» навіть не посміхнулася (ось за що я її ціню!). Більше того, половину моїх проблем вона вирішила, можна сказати, одним пальцем.

- Ти недооцінюєш свій образ, Томе. Адже паспорт у тебе є, так?

- А смисл у ньому? Печать-то розрахована на справжнього Йогана.

Без підтвердження магією мій документ лише викличе додаткові запитання.

- Дай-но його сюди.

Міс Фіберті взяла паспорт Йогана і енергійно зім’яла.