Житіє Моє

Я гепнувся на диван в чому був і зрозумів, що цього разу для відновлення душевної рівноваги мені доведеться лічити мінімум до ста. За стінкою щось обговорювала з провідником міс Фіберті, на пероні гомоніли пізні пасажири, час стоянки експресу закінчувався. На той момент, як здригнулися зчіпки і стукіт коліс почав зливатися у звичний розмірений ритм, я вже цілком опанував себе, а події на вокзалі стали здаватися кумедною пригодою. Відчуваю, час мені, нарешті, прочитати книжку про самого себе. Раптом, це комедія?

Моя компаньйонка постукала у двері, що розділяли наші купе.

- Я збираюся у вагон-ресторан. Замовити тобі щось?

Для білого було б нормально просидіти всю поїздку за закритими дверима, але я не мав наміру настільки вживатися в образ. Навіщо? Через три дні ми зійдемо в столиці, а експрес покотиться далі, і ніхто не встигне мене засікти.

- Ні, я з тобою.

Хто ж знав, що містер Даккер береже шлунок і надає перевагу вечерям в ресторані для першого класу? Я-то думав, вони так і будуть до самого Кильєма канапками перебиватися.

- І-і-і!!! Міс Фіберті!

Напевно, її мама – циркулярна пила. У мене від таких звуків пальці сверблять і файєрбол в руку проситься. За яких тридцять секунд донечка Ненсі просвітила всіх присутніх (включно з офіціантами і кухарями), який геній словесності їде з ними поряд. Серед жуючих виявилося мінімум п’ятеро, знайомих з предметом і готових підтримати тост. Абсолютно даремно: дівуля, отримавши чергову дозу натхнення, почала віщати про тонкі алегорії і життєвість персонажів. А деякі ж сюди їсти прийшли.

Я втупився поглядом в тарілку і зосередився на руханні щелепами (не забувати про свою личину!). Татечко Даккер вчинив точно так само. Очевидно, йому було плювати, яке враження його донька справляє на інших, поки вона лишає в спокої його. Міс Фіберті намагалася придумати спосіб ввічливо заткнути пискляву дурепу, але поки що безрезультатно.

Через пару хвилин проблему усвідомили всі.

Найбільш слабонервні поступово розраховувалися і залишали столики. Більш стійкі відверталися, ховаючи посмішки, а позбавленим почуття гумору залишалося лише сердито сопіти. Потім сонечко Ненсі перейшла до переказу сюжету...

Першим не витримав сивий чоловік, який сидів до нас спиною.

- Ну, вистачить! - Він голосно плеснув долонею по столі. - Я сюди прийшов не для того, щоби вислуховувати нісенітниці. Ви, дитинко, занадто молоді, щоби оцінити правдоподібність прочитаних вами історій. Смію вас запевнити, що захопленість тут недоречна: походеньки бойового мага, який допомагає людям, не тягнуть навіть на анекдот. Чорні і альтруїзм несумісні!

Справедливо, але образливо. Я розумію – дівка дурна, але навіщо магів зачіпати? Брови самі по собі поповзли до перенісся, і міс Фіберті копнула мене під столом. І не нагрубиш же нікому – не можна виходити з образу.

- Ну, чому ж, - заперечила прославлена письменниця, розуміючи, що говорить за двох, і від її красномовності залежить, чи не захочу я теж... висловитися. А мені було що сказати! - Гроші – універсальний стимул. Багато бойових магів готові ризикувати життям за певну винагороду.

Тут погляди звернулися до армійського експерта. Даремно вони так. Чорний відчув тиск і непомітно підібрався. А він же не зовсім тверезий, значить, справи цілком можуть закінчитися мордобоєм.

- На відміну від вас, дамочко, я спілкувався з цими магами! - не міг вгамуватися сивий пан, але за те, що він перекричав донечку Ненсі, я готовий був вибачити йому буквально все. - Витягнути їх кудись вночі, під дощем, можна лише під страхом смерті! Знайдеться тисяча і одна причина, чому погана погода заважає чарам. Причому, їхати за ними вам доведеться особисто, а з будь-якою проблемою вони будуть розбиратися не менше, ніж вп’ятьох.

Поведінка типова для чистильників, хоча слід визнати, що такий підхід викликаний скорше технікою безпеки, ніж лінню чи недостатньою майстерністю. Як ви собі уявляєте спробу працювати крейдою під дощем? Не кажучи вже про відсутність підстраховки. Тупі в нашому ділі відсіюються ще на стадії учнівства! Якщо не йти на принцип, то я перший назвав би Чорного Лицаря байкою для ідіотів.

- Стосовно ж самого магічного дійства, тут судити про його правдоподібність я не ризикну. Однак більше ніж впевнений, що половини описаного просто не могло бути....

Тут чоловік зробив помилку, повернувшись в бік армійського експерта і наче очікуючи від нього підтримки. Маг, давно забувши про свої котлети, несподівано розцвів:

- Ще й як може! Та я сам якось раз...

І тут його понесло, куди там бідній Ненсі. Пам’ятаєте, я дивувався буйній фантазії студіозусів? Так то було белькотіння немовлятка! Лейтенант Трейч, який повертався у Аранген з заслуженого відпочинку, вихлюпнув на непідготовлених слухачів всю міць і багатство армійського фольклору. Миготіли блискавки, земля здригалася, жертви молили про допомогу, ґоули здихали десятками, зловмисні прокляття осипалися, як суха кора. Навіть якщо поділити все сказане на три, доблесний лейтенант під командуванням не менш геніального капітана врятував усю Інгерніку щонайменше п’ять разів.