Житіє Моє

Народу в вагоні-ресторані помітно додалося, а офіціанти тратили на прибирання тарілок підозріло багато часу.

Я слухав непереможного бійця зі зрозумілою часткою скепсису: половину цих байок мені вже хтось розповідав. Питання лише в тому, наскільки скоро лейтенант втратить почуття міри і почне знайомити витончену публіку з неповторним колоритом казарменої лексики. Одкровення підпитого чаклуна плавно скочувалися до фізіологічних подробиць, ситуацію треба було рятувати. Зганьбить же, гад, мій світлий літературний образ! Я непомітно зліз зі стільця, вкрадливим рухом пропхався до столика спеца:

- Сер, чи можна у вас попросити автограф?

Лейтенант набундючився від пихи і поставив закарлючку на зворотній стороні ресторанного меню. Він повинен, просто зобов’язаний був відчути в мені чорне Джерело, але бойові маги до неможливого самовпевнені, крім того, для нас характерно в першу чергу реагувати на зовнішність – мій характерний одяг цілком відбивав йому інтуїцію. Хоча, щось лейтенанта все-таки збентежило, тому що він згорнув балаканину і відчалив у бік свого купе з пляшкою портвейну в руці.

Донечка Ненсі з набитим ротом продовжувала залучати до таїнств літератури всіх, хто мав необачність зустрітися з нею поглядом.

Я подумки стогнав, проклинаючи невдалу вечерю. Звідки мені було знати, яку послугу зробила балакуча дівчинка всім, хто затримався у ресторані? Але це розуміння прийшло пізніше, а тоді я мріяв лише про те, щоби опинитися у своєму купе і замкнутися на ключ. Дівчисько з кактусом на голові реально ризикувало життям! Очевидно, міс Фіберті теж була не в захваті від ідеї розважати знудьгованих пасажирів, вона поскаржилася що племіннику (мені, тобто) шкідлива перевтома, і ми втекли.

Уф!

Причому, висновки з того, що сталося, ми зробили різні.

- Не думала, що чорні маги настільки комунікабельні, - заявила міс Фіберті.

- Е?

- Цей лейтенант.

Я лише гмикнув:

- Кларо, це спілкуватися чорні не люблять, а похватилися – лише дай. Як він міг дозволити, щоби в його присутності інший маг виглядав крутішим! Сподіваюся, ту не повірила тому, що він розповідав?

Вона тонко посміхнулася:

- Мені здалося, що він дещо прикрашав події.

- Прикрашав?!

В мені закипіла справжня ревність, і я добру годину зі смаком псував репутацію армійським спецам. Хай напише про них все, як є! Міс Фіберті втомилася хихотіти і з шаленою швидкістю строчила конспект, коли двері купе без стукоту відчинилися, а в коридорі виявився кремезний жандарм.

- Покажіть ваші документи, будь-ласка.

Температура в купа моментально впала градусів на двадцять без всякої магії. Міс Фіберті вислизнула на свою половину, я почав зосереджено копатися в торбині, гадаючи, де міг проколотися. З коридору почувся голос поліцейського, який вимагав документи ще в когось. Чудово, значить, ловлять не мене.

Я спокійно протягнув жандармові свій підмінений паспорт. Він перевірив активність печаті, зробив якісь записи і повернув мені документ. Все, з цього моменту я – злочинець, оскільки надав чуже ім’я представникові влади.

- Чи можу я запитати, в чому справа, сер? - Міс Фіберті випередила моє запитання.

Жандарм повернув їй папери і трохи повагався, очевидно, визначаючи для себе межі допустимої відвертості:

- В поїзді скоєно злочин. Ми просимо пасажирів, по можливості, не залишати купе і не сходити з потяга, не повідомивши інспектора Ґрафта. Його можна знайти у вагоні-ресторані.

Жандарм пішов, міс Фіберті уважно спостерігала з мною.

- Йогане, я думаю, тобі буде краще не виходити з купе.

Так, знаю, зазвичай білі занадто легко погоджуються з усім, щоби виявляти надмірну допитливість.

- Не буду, - пообіцяв як.

Сенс? Зараз все-одно ніхто нічого не знає. Завтра чутки розійдуться, і я легко виясню все, що треба, та хоч у тої ж Ненсі.

Глава 88

Всю ніч в коридорі гупали і притишеними голосами перемовлялися поліцейські (і це перший клас!), а, прокинувшись вранці, я зрозумів, що потяг стоїть. За вікном вагону щільною стіною цвіли вишні, сердиті пасажири гуділи, від чого виникало відчуття, наче сидиш у вулику. При спробі висунути носа з купе, в коридорі одразу звідкись вявився жандарм.

Що ж у них таке сталося, що поліцейські як звар’ювали? Затримати експрес, загнати його на запасний шлях якогось безіменного роз’їзду і парити пасажирів, половина з яких заплатила саме за швидкість!

Взнати, що про це думає народ, не вийшло: сніданок подали прямо в купе. Я замовив собі хліба, сиру і яєшню з помідорами. В якості напою білому принесли склянку молока, але міс Фіберті пошкодувала мене і взяла собі пива. Варто було офіціантові вийти за двері, як ми помінялися.

- Що би я без тебе робив, Кларо!

- Став би головним підозрюваним, - усміхнулася міс Фіберті.

- Вірно.