Житіє Моє

Стримано лаючись, робочі вирубали в чагарнику майданчик і почали облаштовувати табір. Алех згадав, що Полісант вважають мало що не пустелею. Навколо все росло і цвіло. Натхненні зимовими дощами, мешканці степу спішили повернути колесо життя ще на один оборот. Білий зробив над собою зусилля і перестав витріщатися на квіти і пташок – пора починати працювати.

Відповідно до висновків магів-шукачів, вхід у древню гробницю був розташований в основі нічим не цікавого ззовні пагорба. Штольню вирішили копати не згори, а збоку: трохи довше, зате зручніше. Нурсен, не обмежений питаннями фінансів, найняв у найближчому поселенні десяток робітників, завіз матеріал для укріплення стелі, інструменти, і робота закипіла, наскільки це слово, взагалі, можна застосовувати, говорячи про археологію. Ні про яке «копай глибше - кидай дальше» мови не було, землю вибирали сходинками, щоби якомога більш акуратно розділити ґрунт, як вздовж проходу, так і по його висоті.

- Поміть, верхню частину пагорба складає глиняний корок. - Нурсен розім’яв пальцями грудку, яка застрягла в ситі. Будівельники знали, що тутешні ґрунти дуже добри розмиваються, і не звабилися дешевизною.

- Алех по-новому подивився на кургани: до третини їх об’єму було завезено щонайближче з басейну Сліпої ріки, п’ятдесят кілометрів по прямій, без всяких вантажівок, в кращому випадку, на возах. Напевне, те, що лежить під пагорбом, людей і справді турбувало.

Час ішов, денна температура повзла догори. Тепер Алех краще розумів прагнення Нурсена закінчити розкопки до літа. Польовий табір впевнено набував рис справжнього поселення, а великі армійські вантажівки, які щодня підвозили воду і харчі, роз’їздили між пагорбами глибоку колію. Для додаткової безпеки до експедиції приєдналися два чистильники, зневажливо-нахабні і дуже незадоволені тим, що доведеться ночувати в наметах. Після двох днів неперервних скандалів виявилося, що спокійно переносити чорних може лише білий (навіть Нурсен був вражений цею обставиною). Чому би й ні? Алехові була чимось симпатична неприборкана енергія і нестримна самовпевненість, з якою бойові маги почали наводити в таборі тільки їм відомі норми безпеки.

- Межи курганами ночувати недобре, - морщився Япін, молодший з чистильників. - І, взагалі, не треба було будуватися так близько до них.

- Та більше ста метрів вийшло, і периметр є! - дивувався Алех.

- Шерех розбере, що там завелося за такий час. Шоб ти знав – місцеві тут навіть кіз не пасуть.

- Хто ж тоді знайшов гробницю?

- Дідько його знає.

Зате зрозуміло, чому такі бур’яни навколо – первісна природа.

Вслід за бойовими магами до табору приїхали чиновники: особисто куратор проекту містер Ламберт з секретаркою. Чи були вони в курсі досягнутих успіхів, чи випадково вгадали, але того ж дня робочі наткнулися на кам’яний бортик – жерло колодязя, яка вело вглиб до гробниці. Ціль розкопок знаходилася на п’ять метрів нижче.

Далі робота пішла швидше: колодязь був засипаний не землею, а каменями. Точніше, уламками якихось будівель, статуй і мармурових обелісків, жодної необробленої каменюки Алек там не бачив. І це в степу, де ні каменоломень не було, ні крупніших міст зроду не стояло.

- Виглядає, наче тут поховали будинок, - поділився він з Нурсеном дивним відчуттям.

- Дуже може бути, - примружився той. - Згадай обставини падіння Білого князівства. Їх стиль життя був викликом тодішньому патріархальному суспільству, катастрофу тих часів трактували як прояв божого гніву, і вся «гріховна» культура була насильно піддана забуттю. Ми судимо про неї лише з мало зв’язаних між собою уривків!

- Почуття самозбереження ніхто не відміняв, - помітив Алех. До суперечок на такі теми він звик, це і вплинуло на вибір теми дисертації.

- Білий Халак простояв сімдесят років, це безсумнівне досягнення. - Нурсен був прихильником лінійного прогресу.

- А потім всі його мешканці померли за один день, що теж вражає. - Алех встиг дещо вияснити про прологновану дію заклять.

Старий археолог розсміявся:

- Мені дуже цікаво, що ти напишеш у своїй роботі, малий! Але врахуй – я буду опонентом.

Але лише посміхнувся: він був певний, що будь-яка праця на вибрану ним тему викличе бурю обговорень. Сперечатися з людьми білому нелегко, але заради істини він був готовий пожертвувати душевним спокоєм. Правді треба дивитися в очі!

Треба, але боязко – на дні сухого колодязя виявилися грубі залізні ворота з вельми високоякісної сталі.До епохи Білого Халака вони не пасували ну ніяк. Стулки розтискали домкратом: вони не розчинялися, а роз’їжджалися набік, Першим в гробницю зайшов чорний, вслід за ним найсміливіший (чи найдурніший) П’єр,

- Нічого нема, - знизав плечима старший чистильник, - навіть дивно.

- Зате знахідок буде багато. Ось, лежало прямо коло дверей! - П’єр продемонстрував товариству півдюжини дисків з мутного скла з різнобарвною металевою інкрустацією.

- Сподіваюся, ти відмітив місце, де ти їх взяв? - насупився Нурсен.

- Природньо! - образився П’єр. - Вони валялися під ногами, я мало не наступив. Таке враження, що їх просто пропхали всередину через щілину в дверях.