Житіє Моє

- Не живуть, - погодився Метью, пригадуючи статистику, - лише старший координатор взимку. Відпускники так далеко не доїжджають, а чистильники на своїй тренувальній базі зупиняються: старий форт, він великий.

Що куратора, в принципі, влаштовувало, оскільки давало можливість не змішувати сім’ю і роботу. Тільки зараз Метью замислився над причинами, які змушують нахрапистих і задиристих бойових магів тіснитися в казармі, замість того, щоби винаймити кімнату в Танурі.

«Ні-ні, до Шереха всякі ускладнення! Справа виключно у відсутності транспорту, саме так. Але чому, взагалі, вони тренуються тут, а не в Полісанті? Там і місця більше, і об’єктів вистачає.»

До свого встиду, Метью мусів визнати, що про роботу бойових підрозділів «нагляду» він знає не більше за простого обивателя.

Тангор мугикнув, постояв, з незрозумілою тривогою розглядаючи горизонт (в небі нічого не з’явилося), а потім втомлено потер лице.

- Щоб я ще раз взявся ворожити на могильнику! Підемо, вип’ємо за упокій душі.

Вони пішли і випили під незадоволеними поглядами господаря забігайлівки, який збирався зачинятися трохи раніше. Тангор пив так, як належалося чорному, - багато, не закушуючи, і не вникаючи у якість напоїв. і Поступово напруга з нього виходила.

- Ти не звертай уваги, - радив він Метью (цікаво, він в курсі, що кураторові треба буде ще писати звіт?), - некромантія, взагалі, на мізки давить, навіть коли небіжчик один. А тут стільки... Ще й померли всі одним махом. Це, брате, словами не опишеш – це як молотом по голові!

- Ви робили недозволені речі, - покартав куратор Тангора.

- Дурниці! - п’яний чаклун копирсався пальцем у тарілці з салатом. - Кому яка справа, як я використовую астральний відгук?

- І Якір ви креслили теж заради відгуку?

- Мужик, я з деякого часу Якір навіть на штанцях своїх малюю. Віриш? Переляканий некромант – це стихія.

- Переляканий чорний – це анекдот, не погодився Метью.

- Не кажи, не кажи, - розрум’янілий чаклун широко розкинувся на кріслі. - Ти багато знаєш чорних самогубців?

- Почуття самозбереження – це зовсім інакше.

- Та скільки там тої різниці? Чи від розміру ушкоджень щось змінюється? Страх, він як передчуття біди (я точно знаю, у одної жінки підглянув), у чорних він є, але знаходиться в іншому місці.

- Це де ж? - зацікавився Метью.

- В Джерелі. Порівняно з ним, все решта – такі дрібниці, що просто не сприймається. Я більше скажу: Джерело важливіше за будь-які передчуття, навіть, якщо вони істинні. От у мене раз було... Але я все-одно переміг!

Скажем прямо: навіть п’яний, чаклун розкриватися не бажав. В такі хвилини Метью починав з ніжністю думати про інквізицію.

- Значить, медитували? - зітхнув куратор.

- Медитував, - підтвердив маг. - Але повторювати комусь не раджу. Недаремно тут наші не затримуються! Таке відлуння навіть чистильник відчує, хоч смислу не зрозуміє.

Метью мимоволі скосив очі в тьмяне віконце шинка, але танурська відмілина вже заховалася у швидкому південному присмерку.

- Мені здається, - сонно пробурмотів некромант, - що слід смерті тут не зникає з часом, а перетворюється ще в щось. Якби все не під воду пішло, був би тут другий Острів Короля...

Координатор оцінив стан свого підопічного і пішов домовлятися з господарем забігайлівки про візочок. На момент його повернення, п’яний як дим чаклун уже солодко спів носом, пристроївшись лицем в салаті. Метью обмінявся з шинкарем розуміючими поглядами. Спільними зусиллями вони перетягнули чорного у візочок, який господарський син взявся штовхати ззаду: гальм в імпровізованому екіпажі не було, а крутішими за танурські вулиці були хіба танурські штормові хвилі.

У службовому готелі стан Тангора сприйняли без особливих емоцій (консьєржу очевидно частенько доводилося бачити п’яних магів), але волочити чаклуна в номер Метью довелося самому. І можна ж було здогадатися, що це не від вредності: варто було кураторові відімкнути двері в номер, в темряві вогниками запалали два ока – Метью якось забув про домашнього улюбленця Тангора. Цікаво, чи привчений мертвий пес охороняти житло.

- П’яний! - пояснив куратор.

- Буф, - погодилося чудовисько.

Куратор пристроїв безвольне тіло підопічного на софу, а турботливий зомбі притягнув звідкись коц (скорше за все, пожертвував свою підстилку). Чорний маг чітко проговорив «мама» і почав легенько хропіти. Метью вирішив, що свою місію він виконав, і пішов геть.

Здавалося б, що в цьому такого – пройшлася людина ярмарком, пошуміла, випила. Всього то! Але Танур в сезон бурь ставав надто скучним місцем, і будь-яка плітка поширювалася на все місто з швидкістю грозового шквалу. На наступний день на паркані резиденції старшого координатора ґронами висіла місцева малеча, вітаючи Тангора криками: «Дядечку, поворожи!» У куратора просто волосся дибки стало.

- Не нервуй, - порадив йому чаклун. - У мене брат – білий, так що цій шпані мене не здолати.

І показав дітям «козу». Ті привітали непристойний жест бурею захвату.