Житіє Моє

Старший координатор, який спостерігав весь цей цирк через вікно, питатися нічого не став – гордість не дозволила. А кумасі у дворах завели пересуди, що некромант з’явився в Танурі на урожай трупів і скоро особисто буде їх піднімати. Куди, питається, жандарми везуть са-оріотських мерців? Ото ж! Метью подумав і не став ні з ким сперечатися – лише на гірше вийде.

Після спільної пиятики стосунки мага і куратора сповнилися більшою довірою. В смислі, якщо раніше Тангор утримувався від різноманітних авантюр, пам’ятаючи про спостереження, то тепер він просто тягнув Метью за собою. На західний схил, на східний схил, на «ген оті-во острівці в морі». Зазвичай чорні не люблять природу і пікніки, але некромант про це, схоже, забув.

- Навіщо нам туди? - намагався нарозумити підопічного Метью.

- Камені у вас тут дивні, - невпопад відповідав Тангор. - По всьому узбережжю такі бурі, а тут чистий граніт. Навіть галька гранітна.

- Результат масивного зсуву в давні геологічні епохи, - вирішив проявити ерудицію куратор (придумати, як відвадити чаклуна від прогулянок, у нього не виходило).

- Ага, ага, - кивнув Тангор. - Зсув. Поперек скелі. Якщо я тобі скажу, що шукаю виносний дефлектор, тебе це влаштує?

Найсмішніше, що той дефлектор вони таки знайшли – на крихітному острівці, який щоденно затоплювало приливом. Метью змушений був визнати, що двометрове прозоре вкраплення в граніті не може мати природнього походження. Але як його зробили?

- Та пофіг, - відмахнувся Тангор. - Ліпше он туди дивись! Бачиш?

- Бриж над каменями?

- Скажеш таке бриж! Це Джерело!

- Як? Без носія?

- Угу. Не знав, що таке можливо. Уявляєш, що тут діється вночі? А зранку все змиває прилив.

Метью злодійкувато оглянувся: якщо господар винайнятого човна почує їх розмову, то до берега їм доведеться добиратися плавцем.

- Чи можна це якось...

- Особисто я не ризикну. Воно і раніше-то незрозуміло як працювало, а тепер ще і зламане. Не сци, поки море не піде, тут абсолютно безпечно.

Метью здригнувся – білі хатинки міських околиць з острова було видно зовсім добре. М-да. Раніше Танур здавався йому безпечним. Лівіше зворушливо беззахисного поселення стовбичив гранітними бастіонами старий форт, прапор з емблемою «нагляду» гордо майорів над центральною вежею.

«Дармоїди!!!»

- Ви знали, що тут таке буде? - уточнив куратор?

- Ні, - похитав головою маг. Просто зараз я задачку одну розв’язую, ніби ребус навпаки. Відповідь знаю, а тепер пробую вгадати запитання. І знаєш що? У мене сильна підозра, що розв’язувальники у свій час непогано так дали маху.

Метью спробував перекласти цю притчу нормальною мовою, заплутався і плюнув. Де ви, прості і зрозумілі армійські експерти?

«Ніколи більше не буду скаржитися на наднормову роботу! Зроблять особистим куратором отакого от обдарування – і прощай, нормальне життя.»

Того вечора, ледве попрощавшись з підопічним, Метью риссю рвонув до начальника танурського «нагляду» (нічних чергових в маленькому міському відділи не було). Офіцер уважно вислухав куратора і незворушно запропонував перенести розмову на ранок. На світанку проклятий острівець уже було обнесено відвертаючими буями.

«Проґавили, - зрозумів Метью. - Такий страх проґавили геть чисто. Зрозуміло, що вода, сіль, але скільки чаклунів на базі очистки сидить, і хоч би хто у вікно подивився! Живемо, як на вулкані.»

Віра Метью в НЗАМПІС серйозно похитнулася. І тут, наче вирішивши остаточно зруйнувати його крихке самовладання, в Танурі сталося немислиме – вдову Арчер обікрали.

Ситуація була настільки дикою, що обивателі не одразу в неї повірили. На пам’яті Метью в Танурі не крали нічого, крупнішого за зелений персик, але і тоді злодіїв можна було легко виявити за слідами свіжого поносу. Об’єктом крадіжки стали два старих простирадла, рушник і залатані кальсони, вивішені сушитися. Обійшовши двори нижче за схилом, вдова змушена була визнати, що речі не здуло вітром – їх акуратно зняли з прищепок і віднесли. Ймовірно, ситуація так і лишилася би предметом пліток (міс Арчер незручно було турбувати жандармів через драні кальсони), але тут виявилося, що у старого Паффета поцупили рибу, яка сохла під навісом.

Це ж формальний наліт! Громада забурлила.

Два танурських жандарми здивовано розглядали пусті мотузки і перелічували рибин, щоби визначити точну кількість покраденого. Тангор не пішов на чергову вилазку і насолоджувався видовищем загального розгублення, сидячи на відкритій терасі кафе. На нього поглядали з підозрою (чужий!), але чорний маг, який краде кальсони... Нонсенс! Старий Паффет приймав співчуття і випивку від цікавих сусідів, добровільні помічники слідства ходили вулицями, шукаючи сліди розсипаної луски (в рибальському поселенні!), а у найвразливіших громадян виявили масове зникнення шкарпеток, окулярів і чайних ложечок. Спокійне життя в Танурі летіло до пекла.

- А може, пошукати магією? - у відчаї натякнув куратор Тангорові.

- Рибу? - вражено перепитав маг. - Та вона золота буде!

Співчуття до вражених міщан чорний, природньо, не мав.