Житіє Моє

Метью допив вино і пішов спати. Тангорові буде все-одно, чому саме його куратор куняє – чаклун точно вже спить сном немовляти, і ніякі нічні жахи його не мучать.

Глава 102

В Танурі мої плани помсти були піддані серйозному випробуванню, ім’я якому – лінь. Епізод з замахом не те що зовсім зник з пам’яті, але набув рис тривіальної події. Було б чого метушитися! Чорним, взагалі, властиво забувати неприємне, я і так майже рік тримався. Від ганьби мене рятувало те, що фокус зацікавлення з Чудесників перейшов на «ла-ла-ла», а вони одного поля ягоди.

Корисність бібліотеки Акселя себе вичерпала. Підробіток для нагляду теж надовго не затягнувся: загадкові імперські чари виявилися типовим Диктатом Волі, лише заплутаним до неможливого. Звільнений від прокляття са-оріотець почав настільки енергійно розповідати державні секрети, що мене негайно виставили за двері зі словами «Дуже дякуємо». Спробував обуритися і отримав у відповідь двогодинну лекцію Акселя на тему «магічні практики І’Са-Оріо-Т». Звучала вона як дешева страшилка для молодших школярів, про що старшому координатору тут же було сказано. Старий образився не згірш за Шереха, надибав мені купу якихось секретних звітів і поставив вимогу вивчити. В ультимативній формі поставив. Питається, і хто мене тягнув за язик?

У вільний час я майстрував з паперу і трісочок повітряних зміїв – одне з перших чудес, які стали мені доступні завдяки дядькові Ґордону (чи не тому алхімія мені завжди була ближчою, ніж магія?). Сильний вітер з моря відносив зміїв на недосяжну висоту (рекорд – дві повних мотузки). Заради такої дивовижі танурська дітвора готова була в пляцок розбитися. Чи варто казати, що всі вцілілі фрагменти поселення будівельників я оглянув за якихось три тижні, тоді як у звичайному режимі, без допомоги місцевих шибеників, їх пошук зайняв би пару років. Більше в Танурі робити було нічого, наступним пунктом програми йшло вивчення опорних точок найграндіознішого зі знаків, але їхати туди у мене не було ні найменшого бажання. Чорний птах – птиця вперта.

Як водиться, бажаючих підігнати мене копняками виявилося вдосталь.

Першим був Аксель, якому поява в Танурі чужинців остаточно зіпсувала настрій.

- Час би вже гарнізонам на островах прокинутися! - бурчав він. Їх для чого туди поставили? Щоби могли кожну плаваючу трісочку спопелити. А нам тут чужі маги на голову лізуть!

На мій погляд, армійським спецам було просто облом бити по цивільних.

Містер Райхан, який, хай мовчки, був присутнім при всіх наших розмовах, старанно ховав очі: са-оріотці йому не подобалися, але кровожерливості координатора він не поділяв.

- Так, спопелити! - стрепенувся Аксель, відчувши незгоду. - Навесні вони рвонуть сюди всім кагалом, води за човнами видно не буде. Нічого-нічого, на міністерському Крузі я поставлю питання рýба! - Координатор перестав міряти бібліотеку кроками і перейшов до справ. - До речі, їхати мені туди через тиждень. Залишати бібліотеку без захисних знаків я не хочу, а знімати їх щодня для тебе не буде кому. Доведеться тобі у своїх заняттях зробити перерву на пару тижнів.

- Та я, в принципі, закінчив.

- Тоді інше питання, - старий чаклун насупився, поплямкав губами, глибоко зітхнув. - То, чим ти займався, є важливим для всіх чорних, для безпеки країни, якій я служу. Так от, чи не біг би ти... Не визнав мене гідним... Словом, поділитися результатами своїх пошуків. Такі знання в одній голові не тримають!

Ах, які церемонії, забери мене Король. Добре, буде тобі одкровення. Щоби чорний, та й не похвалився?

Я поставив глобус перед Акселем.

- Існує шістдесят чотири об’єкти, які є складовими частинами системи, що точно зв’язана з Потойбічним. До амулетів Літургії Світла вона підходить за дизайном і певними магічними особливостями. В будь-якому випадку, іншої кандидатури на причину пост-ефектів світового масштабу немає. Незрозуміло, що вона робить, і як, чи шкода від того, що вони її включили, чи, навпаки, виключили, але я твердо знаю про три точки – Острів Короля, Суессон, Полісант, за непрямими ознаками підходить ще п’ятнадцять.

Я показав йому на глобусі червоні відмітки.

- Можна допустити, що об’єкти розміщені рівномірно, на кшталт мережі, або хаотичні, або прив’язані до границь суші...

- Коло, - пробурмотів Аксель, - вони окреслюють коло.

- Два кола, - поправив я. - Менше знаходиться на території Інгерніки (благо, ми засиділи цілий континент), більше проходить через І’Са-Оріо-Т і острови, ніби, розділяючи світ на дві половини.

- Екватор, - кивнув старий.

- Ніяких натяків на третє кільце, яке б доповнювало симетрію, нема. Взагалі. Я вважаю, що розмови про «недобудованість» об’єкту велися для замулення очей – «ла-ла-ла» саме така, якою і повинна була бути.

- «Ла-ла-ла»?

- Нормальна назва. - Я знизав плечами. - Ці кола надто правильні і описані навколо одної точки. Тут, - у мене просто не знайшлося іншої назві, - розташована Світова Вісь.

Аксель двічі перевірив координати, прочитав назву і скептично стиснув губи:

- Неможливо! Фінкаун – старе місто, якби там було щось цікаве, це давно би знайшли.