Житіє Моє

Я гмикнув і поліз до вагону влаштовуватися. Настрій у мене був бойовий, ціль було видно добре. Їду в Фінкаун, забираю свої речі, швиденько розшукую сімейний сховок, розбираюся, що знаходиться в центрі у «ла-ла-ла», а потім... Здається, все починалося з бажання влаштувати капость Чудесникам? Точно, так і зроблю! Сумнівів у своїй здатності розгадати древню загадку в мене не було. Зрозумійте правильно, магія може проявлятися будь-яким чином, але якщо люди щось беруться робити руками, то те, що виходить, завжди має певні ознаки... А що це досі так і не знайшли?... Значить, не там шукали!

Квиток в купе-люкс Райхан мені не купив, але їхав я все-одно сам – взимку через Полісант подорожує не так багато народу, а бажаючих всю дорогу дивитися на чаклуна серед них нема взагалі. За вікном пропливали зазеленілі і гарні після осінніх бурь пагорби, плавно і без зупинок. Білий Халак нагадав про себе невеликим торнадо, яке вперто кружляло навколо нічим не видатного горбика. Якщо подумати, то Інгерніка суцільним шаром вкрита слідами старих магічних катастроф. Цікаво, а в інших країнах все так само? Хоча, якщо би в статистиці прояву потойбічних феноменів були якісь закономірності, аналітики НЗАМПІС їх би давно виявили.

Мене не залишала думка про деякі неясності, на які я не став звертати увагу Акселя, щоби уникнути непотрібних запитань. Творці «ла-ла-ла» знали толк в чорній магії (саме лише блудне Джерело чого варте), але при цьому «Слово про Короля» розповідало про кого завгодно – ангелів, нежитів, «тинць» і «біп», лише не про чаклунів. Навіть той самий Салем, хоча прийоми чистильників використовував, магом, очевидно, не був. А тепер (увага!), що могли зрозуміти в гігантському проклятті люди, які не мали уявлення про чародійство? Правильна відповідь: рівно то і стільки, що їм скажуть. На мій погляд, ця обставина повністю перекреслювала цінність «Слова», що б там Шерех про нього не думав.

Хто б знав, як мені остогидли ці таємниці! Суцільне знущання з чорного мага: загадками обклали з усіх боків і дражнять.

Шерех несподівано з’явився і транслював мені образ хлопця на коні і в крисатому капелюхові. Чомусь він був певний, що це повинно мене зачепити. Причину я не зрозумів, і це його особливо розвеселило.

Нежить з принципами, мораллю і почуттям гумору! Куди котиться світ!

Золота Гавань посеред зими – тихе і скучне місце. Тим більш несподівано було спостерігати, як попри вікно повільно пропливає підвісне крісло з галасуючою від захвату дітворою. Алех одразу висуну голову назовні:

- Ран-ніше т-такого н-н-н...

- О, так, - зітхнув старший куратор. - Вони відкрилися минулого місяця. Місцеві чорні зробили цю штуку, щоби їздити до себе на верхотуру, але місто це все викупило. Відпочиваючим подобається. Зараз міськрада шукає алхіміка, який зможе збудувати таке саме для підйому на середні яруси, бажано, настільки ж швидко (хто проектував цю штуку, чорні не признаються). Для узбережжя – надзвичайно перспективний вид транспорту. Зводиться швидко, коштує мало, опорні стовпи можна поставити де завгодно, а вже який звідтам вигляд!

- М-мені х-хот-тілося би п-покататися, - признався білий.

- Багато хто так і робить. Крона за круг. Якщо брати абонемент на сім днів, виходить чверть крони в один біг.

- Н-навряд ч-чи ми зат-тримаємося на ст-тільки. - Білий з жалем оглянув розкладені на столі папери. - Т-треба п-працювати.

Перед вікном проплив строго вдягнутий джентльмен з паличкою і саквояжом.

- Добрий день, пане Ріон! - проспівав старший куратор.

У відповідь чорний ліниво повів бровою і рухнув пальцями.

Коли місцевий чиновник пішов геть, супутник Алеха (чи то помічник, чи то наглядач) заглянув до паперів і собі:

- Збираєтеся поїхати в Танур?

Людину з братства звали містером Оклі.

- С-мисл? Поч-чекаємо, коли Т-Томас закінчить і розп-питаємо його.

- І видумаєте, що чорний просто так поділиться з вами...

Білий здивовано витріщився на супутника:

- Яке «п-просто так»? А слава? М-може, йому т-треба чого?

- Логічно, - насупився містер Оклі.

- Н-не д-думайте про це, - порадив йому білий.

- Чому?

- Ви т-тупий.

У двері постукали. Не чекаючи дозволу, до кімнати зайшов чорний поважного віку і поважної посади – старший координатор південно-західного регіону. Судячи за тим поглядом, який заробив містер Оклі (так, ти тупий!), всю розмову чаклун чув дуже добре.

- Добрий д-день, п-пане Аксель, - чемно поклонився білий.

Поряд з ними проплив якийсь тип, зацікавлено заглядаючи у вікно закладу (від міського офісу НЗАМПІС до підвісної дороги було метрів п’ять, а дивитися по боках людям не може заборонити навіть «нагляд»).

- Тому, хто робив геодезичну прив’язку, голову треба відкрутити! - рикнув розлючений маг. - Я вже не кажу про безпеку – цілий день над головами бовтається якийсь народ!

- Н-не варто, - примирюючи протягнув Алех, - сп-права в з-замовниках.

- Чи в тому, хто їм ідею подав, - наморщився пан Аксель. - Варто було лише раз подивитися в інший бік... Доведеться нам щити на вікна ставити. - І тут-же, без паузи: - Ви пропрацювали звіт?

- Т-так, д-дякую!