Житіє Моє

До темряви затягувати гостину не стали – ніч у Краухарді прийнято зустрічати вдома. Це ще одна місцева екзотика – всі п’ють, але п’яних в дупель практично нема, інакше на наступний день похорони можна би було влаштовувати знову (думки про потойбічне, взагалі, діють дуже конструктивно), Дружини потихеньку вели геть чоловіків, ті непевно пленталися слідом. Я зумів протриматися до кінця, не упавши під лавицю і не заляпавшись салатом з ніг до голови (чистячі закляття у мене поки виходили слабенько), крім мене найтверезішими виявилися Джо і староста долини (виключно правильний для Краухарда чолов’яга), природньо, до нас стали звертатися з проханнями про допомогу посунути те чи інше п’яне тіло. Вчасно уловивши цей момент, я зробив вигляд, що йду до вітру, і непомітно зник за господарськими будівлями. Не вистачало ще, щоби мене під кінець обригали! Для певності, треба було почекати з півгодинки, наприклад, пройтися до місця раптової смерті дядька Ґордона і вияснити, що ж у нього там все-таки сталося з відвертаючими закляттями.

В голові приємно шуміло. З другого краю долини хатки ще купалися в променях сонця, а на північному схилі було вже прохолодно і досить-таки темно (добре ще, кущів навколо нема, а то я би в них заблукав). Сказати, де саме помер старий алхімік, було неможливо – всі камені виглядали однаково, але відвертаючих чарів і справді не відчувалося. Цікаво, чому? Можливо, саме через це дядько і поліз сюди – переважно жагою до скелелазання він не страждав.

Я вирішив піднятися ще трошки догори схилом і пошукати печаті – такі круглі гранітні шайби, які переважно слугують як якорі для побутової магії. Вгадайте, чому гранітні, а не свинцеві, скляні, чи золоті? Я довго сам не міг цього зрозуміти, поки Ракшат не вломив нам прямим текстом «шоб не сперли». Хоч найкраще за все закляття в себе приймають срібло і мідь. Грубі кам’яні циліндри знайшлися майже відразу. Відвертаючі руни на кожному з них були, тобто, теоретично, ніяка дрібна погань не могла наблизитися до житла алхіміка і осквернити його труп. Пояснення могло бути лише одне – десь було розімкнуто контур. Низку печатей було викладено досить часто, так що крадіжка чи руйнування одної чи двох з них не мали би вплинути на працездатність закляття. Я загорівся було ціллю обійти периметр до кінця, але вогник здорового ґлузду підказав мені, що для цього заняття краще вибрати інший день.

Наприклад, коли часу до заходу сонця буде більше, тому що надмірно самовпевнені чорні маги в Краухарді довго не живуть. І взагалі, пити треба менше.

Я зітхнув, подивувавшись, як швидко життя в місті відучило мене від обережності, і став потихеньку пробиратися назад. Перед моїми очами уже маячила тепленька постіль – якщо заспівати Джо пісеньку про бідного хлопчика, який так змучився з дороги, то він, звичайно ж, погодиться довезти мене додому на бричці. Тачка теж підійде. Уже коло самих будинків я наткнувся на двох дивних типів, які копирсатися під навісом з усіляким машинним мотлохом, але надмір з’їдженого і випитого не дали мені задуматися, що це вони тут роблять, і чого їх мармизи мені незнайомі. Там мало чого? Народу зібралося до біса. Пробурмотівши щось типу «вибачєйте, панове», я протиснувся попри них, але варто було незнайомцям опинитися у мене за спиною, як мій бік ніби щось вжалило. Якого? Тут ноги підкосилися, і моє безвільне тіло завалилося, але не на землю, а в чіпкі руки цієї парочки. Мене швидко затягнули за гаражі.

- Ну? - напружено запитав один.

- Нічого, - відповів другий, ретельно обслідувавши мої кишені.

- Прокляття! Так чого ж він тут вештався?

- Хрін його знає. Що робити будем? Двоє в одному місці – уже підозріло, а нам копи тут ні до чого.

Перший на секунду замислився.

Скинемо його в яр, - виніс він свій вердикт, - після п’янки ніхто не розбереться.

Усі мої відчуття протестуючи завили: зразу за подвір’ям дядька схил гори розтинала глибока промоїна, така мініатюрна ущелина, вся у вузьких тріщинах і мокрих каменях. Якщо я туди впаду, нічого цілого в тілі не залишиться, а знайдуть мене лише через три дні, за запахом. Але, не дивлячись на ревучу всередині лють Джерела, м’язи залишалися в’ялими і скам’янілими, а сконцентруватися на якомусь заклятті було абсолютно неможливо. Оце я втрапив.

Положення врятував Макс – не дожидаючись, коли я сам згадаю про його присутність, він подав голос.

Гарчання пса-зомбі прозвучало для мене як музика. Не знаю, що встигли розгледіти ті двоє, але за мить про них нагадувало лише швидко затихаюче вдалині тупотіння. А я залишився лежати, повільно усвідомлюючи жах свого положення. Послати Макса за допомогою я не міг – в Краухарді будь-хто розпізнає в ньому нежить, а що здатні утнути з такого приводу підпилі хлопи, страшно навіть думати. Залишалося тільки чекати, коли дія зілля закінчиться. Може, все обійдеться! (Ви ж пам’ятаєте – чорні маги на диво самовпевнені.) Я подумки відіслав Макса слідкувати за тою парою і приготувався терпіти.