Житіє Моє

Хвилини тягнулися повільно, як патока, смеркалося, чи це темніло у мене в очах? Дихати ставало все важче, всієї могутності Джерела було недостатньо, щоби прогнати з тіла гидкий тягучий холод, який наполегливо прибирався до серця.

І тут я все зрозумів: саме так і помер дядько Ґордон – сам, один, на холодних каменях, усвідомлюючи, що скоєний злочин буде прийнято за старечу слабкість. І ці двоє були причиною його смерті. Убити їх! Але тепер вони були далеко, а я лежав тут, і Макс мене, здається, не чув.

Холод переріс в тупий біль, мені почав дошкуляти страх задихнутися. Чи скоро спохватяться, що мене немає? Джо може вирішити, що я пішов додому сам, і поки вони проїдуться туди-сюди і зрозуміють, що мене ніде немає... Шукати почнуть лише зранку – у чорного мага більше шансів вижити у темряві, ніж у нетверезих рятувальників. Все логічно.

Я намагався не впасти в паніку і зайняти думки чимось життєствердним. Згадати про роботу, зосередитися на планах (у мене же стільки планів!), на мої дивакуватій родині, якій без допомоги тверезомислячого чорного просто не обійтися. Тільки би не заснути, шерех крові на вухах так солодко присипляє... Стоп, з яких це пір кров шурхотить? Якимось неймовірним зусиллям мені вдалося повернути в очних ямах підсохлі без кліпання очі – над краєм яру колихалося щось, що найбільше нагадувало купину збитого вітром листя.

Все, гаплик прийшов, зустрічайте.

Зустріч з потойбічним – це якраз те, чого мені зараз не вистачало, саме зараз. Недаремно кажуть – Шерех не забуває тих, чиє серце хоч раз чув. Він прийшов за мною, а я ж такий молодий! (Зате передсмертні спогади багато часу не займуть, теж плюс.) Передусім, не можна було показувати йому свого страху, якщо моя нелегальна практика і навчила мене хоч чогось, то це банальної істини – нежить визначає силу супротивника за тим, як сильно той боїться. Може, він прийшов помститися за загиблих побратимів? Дурниці якісь лізуть в голову... Я не збирався здаватися без бою, але чітко розумів, що моїх притлумлених отрутою здібностей вистачить тільки на дружній ляпас. Зжерти – зіжре, але вдавиться. Печією замучу!

Так, треба думати про щось приємне. Що в мене там було приємного? Мій мотоцикл, моя анонімна слава, пес-зомбі (симпатична тварюка), Лючик розповісти мені хотів щось, весь похорон навколо мене вистрибував. Ці двоє мерзотників тут щось шукали: що? Родинна честь вимагає від мене знайти і заволодіти скарбом. Тепер кожен удар серце віддавався в грудях різким болем, пересохлі очі пекло, перед мисленим зором вервечкою плили картини попереднього дня (такі яскраві!), епізоди останнього бурхливого року, обставини минулого літа, спогади про мою першу зустріч з Шерехом.

Злякався я тільки після того, як зрозумів, що дивлюся на себе з боку руїн, зверху вниз.

Глава 17

Перевіряючі зі столиці приїхали, як і передбачав містер Сатал, але Паровоз їх не боявся: його контора була як вітрина магазину – прозора і сяюча (дивитися можна, чіпати – ні). Суворих аудиторів чекала ідеальна звітність, дружні клерки, варта в начищених мундирах і майже повна відсутність на місцях рядових співробітників. Нічого не поробиш, всі на завданнях – справ неміряно!

Ніколи ще стільки оперативників не отримувала відпустку на початку літа...

Паровоз не обманював себе: якби перевіряючі задалися ціллю докопатися саме до нього, то знайти (ну, або придумати) привід можна було завжди. Інша справа, що на повноцінне службове розслідування цей привід не потягнув би, в крайньому випадку – на догану або запис «про неповну відповідність». Теж неприємно, але звично. Повісити на нього вину за появу на ринку забороненого зілля ніхто не міг.

Судячи з того, з яким незадоволенням аудитори вивчали результати розслідування, вони все це прекрасно розуміли. Так, справа про «сльози дракона» уже відправилася в суд! Міс Кевінахарі підкинула капітанові наводку, і лабораторію вдалося оперативно накрити, правда, організатор цього беззаконня втік, і Паровоз був переконаний, десь тихо скапустився (такі проколи нікому не прощають). В руках слідчих НЗАМПІС залишилися двоє обдовбаних до неможливості білих магів і кілька дрібних сошок, які поширювали трійло під виглядом стимулюючого засобу. Питання про те, звідки до злочинців попав рецепт неймовірно небезпечного зілля, капітан Бер, без сумнівів переадресував столичному начальству – це питання було поза його компетенцією. Оголошений в розшук негідник всього рік як перебрався у Редстон зі східного узбережжя, от хай і виясняють, чим він там займався.

На час роботи комісії старший координатор регіону демонстративно полишив місто, але, повернувшись, він був на диво добре інформований про все, що ставалося.

- Легко відбулися, - коротко узагальнив містер Сатал, - мені казали, що вони мали прямий наказ зняти керівництво редстонського відділу, але бажаючих зайняти вашу посаду не знайшлося. Так що розглядайте це як заохочення. Над нами все ще висить Чорний Лицар, а на що він здатний, опинившись не при ділах, жоден емпат передбачати не береться