Зібрання творів у семи томах. Том 4. Повісті

Я не люблю трупів і покійників, і мені завжди неприємно, коли переходить мені дорогу довга похоронна процесія та інвалідний солдат, одягнений якимсь капуцином[15], нюхає лівою рукою тютюн, бо права зайнята факелом. Я завжди почуваю на душі прикрість, бачачи багатий катафалк і бархатну труну; але досада моя змішується зі смутком, коли я бачу, як ломовий візник тягне соснову, нічим не прикриту домовину бідака, і тільки якась одним одна старчиха, стрівшись на перехресті, плентається за нею, не маючи іншого діла.

Ми, здається, залишили поручика Пирогова на тому, що він розлучився з бідолашним Піскарьовим і подався за блондинкою. Ця блондинка була легковажним, досить цікавим створіннячком. Вона спинялася перед кожним магазином і задивлялася на виставлені в вікнах пояси, косинки, сережки, рукавички та інші дрібнички, безперестанку вертілася, видивлялася на всі боки й озиралася назад. «Ти, голубко, моя!» — говорив із самовпевненістю Пирогов, продовжуючи своє переслідування й закутавши обличчя своє коміром шинелі, щоб не стріти когось із знайомих. Але не зайве розповісти читачам, хто такий був поручик Пирогов.