Читаем Зібрання творів у семи томах. Том 4. Повісті полностью

Отже, Пирогов не переставав переслідувати незнайому, раз у раз привертаючи її увагу запитаннями, на які вона відповідала різко, уривчасто і якимись невиразними звуками. Вони вийшли темними Казанськими ворітьми на Міщанську вулицю, вулицю тютюнових та роздрібних крамничок, німців-ремісників і чухонських німф. Блондинка бігла швидше і впурхнула в ворота одного досить забрудненого дому. Пирогов за нею. Вона збігла вузенькими темними східцями і увійшла в двері, в які теж сміливо пробрався Пирогов. Він опинився у великій кімнаті з чорними стінами, з закуреною стелею. Купа залізних гвинтів, слюсарного інструменту, блискучих кофейників і свічників була на столі; підлога була засмічена мідними й залізними стружками. Пирогов зразу збагнув, що це була квартира майстрового. Незнайома пурхнула далі в бічні двері. Він на хвилину було задумався, та, додержуючи руського правила, зважився іти вперед. Він увійшов до кімнати, зовсім не схожої на першу; вона була прибрана дуже охайно, показуючи, що хазяїн був німець. Він був вражений надзвичайно дивним видовищем.

Перед ним сидів Шиллер, не той Шиллер, що написав «Вільгельма Теля» та «Історію Тридцятилітньої війни», а відомий Шиллер, бляшаних діл майстер з Міщанської вулиці. Коло Шиллера стояв Гофман, не письменник Гофман, а досить добрий швець з Офіцерської вулиці, великий приятель Шиллера. Шиллер був п’яний і сидів на стільці, тупаючи ногою і щось із запалом говорячи. Все це ще не здивувало б Пирогова, але здивувало його надзвичайно дивне положення фігур. Шиллер сидів, виставивши свій досить товстий ніс і задерши голову, а Гофман тримав його за цей ніс двома пальцями й вертів лезом свого шевського ножа на самій його поверхні. Обидві особи розмовляли німецькою мовою, і тому поручик Пирогов, що знав по-німецьки тільки «гут морген», нічого не міг зрозуміти з усієї цієї історії. А втім, слова Шиллера означали таке:

— Я не хочу, мені не потрібен ніс! — говорив він, вимахуючи руками… — У мене на один ніс виходить три фунти тютюну на місяць, t я плачу в російський поганий магазин, бо німецький магазин не держить російського тютюну, я плачу в російський поганий магазин за кожен фунт по сорок копійок; це буде карбованець двадцять копійок — це буде чотирнадцять карбованців сорок копійок. Чуєш, друже мій Гофман? на один ніс чотирнадцять карбованців сорок копійок. Та у свята я нюхаю рапе́́[22], бо я не хочу нюхати в свята російський поганий тютюн. На рік я винюхую два фунти рапе́, по два карбованці за фунт. Шість та чотирнадцять — двадцять карбованців сорок копійок на самий тютюн! Це розбій, я питаю тебе, мій друже Гофман, не так хіба? — Гофман, що й сам був п’яний, відповідав ствердно. — Двадцять карбованців сорок копійок! Я швабський німець; у мене є король у Німеччині. Я не хочу носа! Ріж мені носа! Ось мій ніс!

— Я не хочу носа! Ріж мені носа!..

І коли б не раптова поява поручика Пирогова, то, без сумніву, Гофман відрізав би з доброго дива ніс Шиллерові, бо він так уже наставив ніж свій, немов хотів кроїти підошву.

Шиллерові було дуже прикро, що раптом незнайома, непрохана особа так не до речі йому перешкодила. Він, дарма що перебував у чарівному чаді пива й вина, відчув, що трохи непристойно в такому вигляді та при такому ділі бути в присутності стороннього спостерігача. Тим часом Пирогов злегка вклонився і з властивою йому приємністю сказав:

— Ви пробачте мені…

— Забирайся геть! — відповів протяжно Шиллер.

Це спантеличило поручика Пирогова. Таке поводження йому було зовсім нове. Легка усмішка, що було з’явилася на його обличчі, враз зникла. З почуттям ображеної гідності він сказав:

— Мені дивно, пане… ви, мабуть, не помітили… я офіцер…

— Що таке офіцер! Я — швабський німець. Мій сам (при цьому Шиллер ударив кулаком по столу) буде офіцер: півтора року юнкер, два роки поручик, і я завтра зараз офіцер. Але я не хочу служити. Я з офіцером зроблю таке: фу! — при цьому Шиллер підставив долоню і хукнув на неї.

Поручик Пирогов побачив, що йому більше нічого не лишалося, як піти геть; однак таке поводження, зовсім не відповідне його званню, йому було неприємне. Він кілька разів спинявся на сходах, мовби бажаючи набратися духу й поміркувати про те, яким би способом дати відчути Шиллерові його грубіянство. Нарешті розміркував, що Шиллерові можна вибачити, бо голова його була наповнена пивом; до того ж уявилася йому гарненька блондинка, і він вирішив забути це. Другого дня поручик Пирогов рано-вранці з’явився в майстерню бляшаних діл майстра. У передпокої зустріла його гарненька блондиночка й досить суворим голосом, який дуже пасував до її личка, запитала:

— Чого вам треба?

— А, здрастуйте, моя миленька! Ви мене не пізнали? хитрушечка, які гарненькі оченята! — При цьому поручик Пирогов хотів дуже мило підняти пальцем її підборіддя. Але блондинка злякано ойкнула й так само суворо спитала:

— Чого вам треба?

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века