Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза

Грецьке багатобожжя не спокусить нашого народу. Народ наш розумний: він розтлумачить, не ламаючи голови, навіть те, що заводить у глухий кут розумників. Він тут побачить тільки доказ того, як важко чоловікові самому, без пророків і без одкровення з неба, дійти до того, щоб спізнати Бога в істинному вигляді, і в яких безглуздих виглядах стане він уявляти собі лик Його, роздробивши єдність і єдиносилля на безліч образів і сил. Він навіть не посміється з тодішніх язичників, визнавши їх ні в чому не винуватими: пророки їм не говорили, Христос тоді не народився, апостолів не було. Ні, народ наш скоріше почухає потилицю, відчувши те, що він, знаючи Бога в Його істинному вигляді, маючи в руках уже писемний закон Його, маючи навіть товмачів закону в отцях духовних, молиться лінивіше та виконує обов’язок свій гірше древнього язичника. Народ зметикує, чому та ж верховна сила допомагала й язичникові за його добре життя та ревну молитву, незважаючи на те, що він, у темноті своїй, звертався до неї в образі Посейдонів, Кроніонів, Гефестів, Геліосів, Кіприд[21] і всієї вервечки, яку наплела грайлива уява греків. Словом, багатобожжя відставить він убік, а здобуде з «Одіссеї» те, що йому слід з неї здобути, — те, що відчутно в ній видиме всім, що лягло в дух її змісту і для чого написана сама «Одіссея», тобто, що на людину всюди, на всякому поприщі чекає багато бід, що треба з ними боротись, — для того і життя дане людині, — що в жодному разі не слід втрачати віри, як не втрачав віри і Одіссей, який всякої трудної й важкої хвилини звертався до свого милого серця, не підозрюючи сам, що таким внутрішнім звертанням до самого себе він уже творив ту внутрішню молитву Богові, яку в хвилини бідувань робить кожна людина, навіть не маючи ніякого поняття про Бога. Ось те загальне, той живий дух її змісту, яким справить на всіх враження «Одіссея» до того, як одних захоплять її поетичні достоїнства, вірність картин і жвавість описів; до того, як других вразить розкриття скарбів древності у таких подробицях, в яких не зберегли її ні скульптура, ні живопис, ні взагалі всі древні пам’ятки; до того, як треті залишаться подивовані незвичайним знанням усіх звивів душі людської, які всі були відомі всевидющему сліпцеві[22]; до того, як четверті будуть уражені глибоким віданням державним, знанням трудної науки правити людьми і владарювати над ними, чим володів також божественний старець, законодавець і свого, і прийдешніх поколінь; словом — до того, як будь-хто знадиться чим-небудь окремо в «Одіссеї» відповідно до свого ремесла, занять, нахилів і своєї особистої особливості. І все тому, що надто виразно чутний цей дух її змісту, ця внутрішня сутність його, що ні в одному творі не проступає вона так сильно назовні, проникаючи все і переважаючи над усім, особливо, коли розглянемо ще, які яскраві всі епізоди, з яких кожен у силі заступити головне.

Чому ж так сильно це чутно всім? Тому, що залягло це глибоко в саму душу древнього поета. Бачиш на кожному кроці, як хотів він одягти в усю чарівливу красу поезії те, що хотів би утвердити навіки в людях, як прагнув укріпити в народних звичаях те, що в них похвальне, нагадати людині найкраще і найсвятіше, що є в ній і що вона здатна забувати всяку хвилину, залишити в кожному образі своєму приклад кожному на його окремому поприщі, а всім взагалі залишити приклад у своєму невтомному Одіссеї на загальнолюдському поприщі.

Це строге шанування звичаїв, ця благоговійна повага до влади і начальників, незважаючи на обмежені границі самої влади, ця цнотлива сором’язливість юнаків, ця душевність і благодушне безгнів’я стариків, ця щира гостинність, ця повага і майже благоговіння до людини, як представника образу Божого, це вірування, що жодна блага думка не зароджується в голові її без верховної волі вищої за нас істоти і що нічого не може вона зробити своїми власними силами, — словом, все, всяка найменша риса в «Одіссеї» говорить про внутрішнє бажання поета всіх поетів залишити древній людині живу і повну книгу законодавства в той час, коли ще не було ні законодавців, ні засновників порядків, коли ще ніякими громадянськими та писемними постановами не були визначені стосунки людей, коли люди ще багато чого не відали і навіть не передчували, і коли один тільки божественний старець усе бачив, чув, розумів і передчував, сліпець, позбавлений зору, властивого усім людям, і озброєний тим внутрішнім оком, якого не мають люди!