Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза

По-четверте, «Одіссея» подіє в знаттєлюбному відношенні, як на зайнятих науками, так і на тих, хто не вчився ніякій науці, розповсюдивши живе знання давнього світу. Ні в якій історії не вичитаєш того, що відшукаєш у ній: від неї так і дихає часом минулим; древній чоловік, як живий, так і стоїть перед очима, ніби ще вчора його бачив і говорив з ним. Так його і бачиш в усіх його діях, в усі години дня: як готується він благоговійно до жертвопринесення, як бесідує статечно з гостем за бенкетною критерою[24], як одягається, як виходить на площу, як слухає старого, як повчає юнака; його дім, його колісниця, його спальня, найменші меблі в домі, від пересувних столів до ремінного засуву у дверях, — все перед очима, ще свіжіше, ніж у викопаній із землі Помпеї[25].

Нарешті, я навіть думаю, що поява «Одіссеї» матиме вплив на сучасний дух нашого суспільства взагалі. Саме в нинішній час, коли таємничою волею Провидіння стало чутися скрізь болісне ремствування незадоволення, голос незадоволення людського всім, що тільки є на світі: порядком речей, часом, самим собою. Коли всім, нарешті, починає здаватися підозрілою та досконалість, на яку возвели нас наша новітня громадянськість і просвіта; коли відчутна у кожного якась підсвідома жага бути не тим, чим він є, що, можливо, походить від прекрасного джерела бути кращим; коли крізь безглузді крики й нерозважливе проповідування нових, ще темно почутих ідей, чутно якесь загальне стремління стати ближче до якоїсь бажаної середини, знайти справжній закон дій, як у масах, так і окремо взятих особах; словом, у цей саме час «Одіссея» вразить величавою патріархальністю древнього побуту, простою нескладністю суспільних пружин, свіжістю життя, не притупленою, дитинною ясністю людини. В «Одіссеї» почує сильний докір собі наш дев’ятнадцятий вік, і докорам не буде кінця, в міру того як стане він більше вдивлятися в неї і вчитуватись.

Що може бути, наприклад, уже сильнішим за той докір, який пролунає в душі, коли розгледиш, як древній чоловік, зі своїми невеликими знаряддями, з усією недосконалістю своєї релігії, що дозволяла навіть обманювати, мститися і вдаватися до підступів для знищення ворога, зі своєю норовливою, жорстокою, несхильною до покірності природою, зі своїми убогими законами, вмів, одначе, одним тільки простим виконанням звичаїв старовини та обрядів, які не без смислу були встановлені древніми мудрецями й заповідані передаватись у вигляді святині від батька до сина, — одним тільки простим виконанням цих звичаїв дійшов до того, що набув якоїсь стрункості й навіть краси вчинків, так що все в ньому зробилось величавим з ніг до голови, від мови до простого руху і навіть до складки плаття, і здається, ніби справді чуєш у ньому богоподібне походження людини? А ми, з усіма нашими величезними засобами і знаряддями для вдосконалення, з досвідами усіх віків, з гнучкою, перейнятливою нашою природою, з релігією, яка саме дана нам на те, щоб зробити з нас святих та небесних людей, — з усіма цими знаряддями, зуміли дійти до якогось нехлюйства і невлаштованості як зовнішньої, так і внутрішньої, зуміли зробитися строкатими, дрібними, від голови до самого плаття нашого, і, до всього ще на додачу, спротивіли до того один одному, що не поважає ніхто нікого, навіть не виключаючи й тих, котрі розводяться про повагу до всіх.

Словом, на страждаючих і хворіючих від своєї європейської досконалості «Одіссея» подіє. Багато нагадає вона їм дитинно прекрасного, яке (на жаль!) втрачене, але яке повинне повернути собі людство, як свій законний спадок. Багато хто над багато чим замислиться. А між тим багато чого з часів патріархальних, з якими є така спорідненість у руській природі, рознесеться невидимо по лицю Руської землі. Духмяними вустами поезії навіюється на душі те, чого не внесеш у них жодними законами і жодною владою!

VIII Кілька слів про нашу церкву й духівництво

(З листа до гр. О.П. Т…..го)[26]