Зібрання творів у семи томах. Том 7. Історична проза, статті, матеріали

Над драмою Гоголь активно працював улітку 1840 р. у Відні. В листі до М.П. Погодіна від 17 жовтня 1840 р. він писав: «Сюжет, який… ліниво я тримав у голові своїй, не насмілюючись навіть братися за нього, розгорнувся переді мною у такій величі, що все в мені відчуло солодке тремтіння. І я, забувши вас, переселився раптом у той світ, в якому давно не бував, і тієї ж миті засів за роботу» (XI, 314). Є свідчення В. Попова про читання Гоголем у листопаді 1840 р. в Римі початку трагедії: «Одного ранку… він мене пригостив початком нового твору!.. Це буде, як він мені сказав, трагедія. План її він задумав ще у Відні, почав писати тут. Дія в Малоросії. В декількох сценах, які він вже написав і прочитав мені, є одна особа комічна, яка, виражаючись не стільки в дії, скільки в словах, тепер уже досконалість. Про решту судити не можна: вони повинні ще проявитися в самій дії. Головна особа ще не визначилась» (Письма Н.В. Гоголя / Ред. В.И. Шенрока. — СПб., 1901. — Т. 2. — С. 89). Про заключні етапи роботи і драматичний епізод спалення свідчить у своїх спогадах П.В. Анненков: «Він писав драму із козацького запорозького побуту, яку потім кинув незворушно у вогонь, незадоволений малим впливом її на Жуковського; історія Малоросії слугувала йому посібником. Про існування драми я дізнався випадково. Між паперами, які Гоголь пильно підкладав під мій зошит, коли я готувався диктувати, попався мимохіть відірваний клаптик, дрібно-дрібно писаний його рукою. Я нахилився до папірця і прочитав уголос першу фразу якогось старого козака (імені не пам’ятаю), що потрапила мені на очі і мною втримана в пам’яті: “…і на що це Господь Бог сотворив баб на світ, хіба тільки, щоб козаків народжувала…” Гоголь сердито кинувся до мене з криком: “Це що?” — вирвав у мене папірець з рук і запхнув його в письмове бюро; після чого ми спокійно взялися до справи» (Анненков П.В. Н.В. Гоголь в Риме летом 1841 года // Н.В. Гоголь в воспоминаниях современников. — Μ., 1952. — С. 272).

Про спалення трагедії (вересень 1841 р.) є два свідчення В.А. Жуковського. Одне — у спогадах Ф.В. Чижова: «Спочатку я слухав; дуже було занудно; потім рішуче не міг утриматись і задрімав. Коли Гоголь закінчив і запитав, як я вважаю, я кажу: “Ну, брате, Микола Васильович, вибач, мені сильно спати захотілося”. — “А коли спати захотілося, тоді можна і спалити її”, — відповів він і тут же кинув у камін. Я кажу: “І добре, брате, зробив”» (Чижов Ф.В. Встречи с Гоголем // Гоголь в воспоминаниях современников. — С. 228‒229).

О. Никитенко записує цю ж історію з вуст Ф.В. Чижова з дещо іншими деталями: «Читання прийшлось якраз на після обіду, а в цей час Жуковський полюбляв трохи подрімати. Не маючи змоги боротися зі своєю звичкою, він і тепер, слухаючи автора, помалу-мала впав у такий сон. Нарешті прокинувся. — “Ось бачите, Василю Андрійовичу, — сказав йому Гоголь, — я просив вашої критики на мій твір. Ваш сон є найкращою на нього критикою”. І з цими словами кинув рукопис у палаючий камін» (Никитенко А.В. Дневник: В 3 т. — Л., 1956. — Т. З (1866‒1877). — С. 33).

Спроба пов’язати драму з іменем Богдана Хмельницького (див.: Виноградов И. Комментарии // Гоголь Н.В. Полное собрание сочинений: В 17 т. — [М.; К.]: Изд-во Московской патриархии, 2009. — Т. 7. — С. 782‒783) позбавлена серйозної аргументації.

Переклад здійснено за вид.: Гоголь Н.В. Полное собрание сочинений: В 17 т. — [М.; К.]: Изд-во Московской патриархии, 2009. — Т. 7. — С. 539‒541.