Зібрання творів у семи томах. Том 7. Історична проза, статті, матеріали

Центральна теза статті, на думку Г.І. Чудакова, йде від ідеї Гердера про те, що народні пісні втілюють «дух нації» (Чудаков Г.И. Отношение творчества Н.В. Гоголя к западноевропейским литературам. — Киев, 1908. — С. 33‒34). Прикладом наукового осмислення народної пісні в осягненні її духу є, за свідченням Б. Залеського, реферат Гоголя, який був зачитаний перед польськими емігрантами на квартирі А. Міцкевича у Парижі (див.: Гришко В. Ніколай Гоголь та Микола Гоголь: Париж, 1837. Розділ зі студій про Гоголів комплекс «двох дум» // Гоголезнавчі студії. — Ніжин, 2007. — Вип. 5 (16). — С. 188‒215). Там Гоголь, за словами Б. Залеського, виклав ідею впливу неслов’янського фактору на російську ментальність.

Як вважав Гоголь, пісні закарбували минуле народу і в цьому сенсі вони «можуть цілком називатись історичними». Зберегти і зробити живою історію — такою бачив Гоголь місію народної пісні.

Текст друкується за вид.: Гоголь М.В. Твори: У 3 т. — К., 1952. — Т. 3. — С. 393‒400.

Українські народні пісні

Уперше надруковано: Песни, собранные Н.В. Гоголем / Изд. Г.П. Георгиевским // Памяти В.А. Жуковского и Н.В. Гоголя. — Вып. 2. — СПб., 1908. — С. 1‒429.

У передмові до «Українських народних пісень» М. Максимович зауважив участь у підготовці збірника М. Гоголя: «…нового історика Малоросії і автора Вечорів на хуторі біля Диканьки». Про існування зошитів Гоголя із записами народних пісень повідомив В. Шенрок. Йшлося про три зошити, один з яких був присвячений російським пісням, а два інші — українським («южнорусские и малороссийские») (див.: Шенрок В.И. Материалы для биографии Гоголя. — СПб., 1893. — T. 2. — С. 158‒159).

Про активне заняття збиранням і записуванням пісень свідчить листування Гоголя. В листі до Пушкіна від 23 грудня 1833 р. він писав: «Я захоплююсь передчасно, коли уявляю, як закиплять труди мої в Києві… А скільки зберу там переказів, повір’їв, пісень та ін.!» (X, 290). Навесні 1834 р. в листі до М. Максимовича від 12 березня 1834 р. Гоголь планує після переїзду до Києва взятися до збирання народної творчості: «Пісні нам треба видати неодмінно в Києві. Об’єднавшись разом, ми таке утнемо видання, якого ще ніколи ні у кого не було. Весну і літо ми б там (у Києві) славно відпочили, набрали матеріалів, а восени засіли б працювати» (X, 302). Дізнавшись, що Максимович має у розпорядженні зібрання Зоріана Доленги-Ходаковського, Гоголь захоплено відгукується: «Як би я бажав бути з вами і переглянути їх разом, при тремтливій свічці, серед стін, заставлених книгами і книжковим пилом, з жадібністю жида, який рахує червінці! Моя радість, життя моє, пісні! Як я вас люблю!» (X, 284).

Дослідники сходяться на думці, що пісні потрапляли в зібрання Гоголя різними шляхами, хоч питання, які з них «записані особисто Гоголем і які надіслані йому кореспондентами, доводиться залишити відкритим» (див.: Ухов П.Д. Н.В. Гоголь — собиратель дум и украинских исторических песен // Изв. отд. лит-ры и языка АН СССР. — М., 1959. — Т. 18. — Вып. 1. — С. 39).

В. Шенрок виказав думку, що початком зібрання могли бути записи матері (Шенрок В.И. Материалы для биографии Н.В. Гоголя. — Т. 2. — С. 159). Часто в листах Гоголь згадує сестру матері Катерину Іванівну Ходаревську, яка знала багато пісень і охоче поповнювала записи небожа.

На думку Г. Георгієвського, Гоголь зібрав біля 300 пісень, невідомих іншим збирачам (див.: Георгиевский Г.П. Песни, собранные Гоголем. — С. 7).

Пісні були для письменника втіхою у часи перебування за кордоном, про що свідчать його листи, зокрема до М. Погодіна від 15 серпня 1839 р.: «Відчуваю пустку без тебе, але не сумую. Малоросійські пісні зі мною. Запасаюсь і намагаюсь, наскільки можливо, надихатися старовиною» (XI, 240); до С. Шевирьова від 2 5 серпня 18 3 9 р.: «Переді мною вияснюються і проходять поетичною шеренгою часи Козаччини, і якщо я нічого не зроблю з цього, то буду великим дурнем. Чи малоросійські пісні, які тепер у мене під рукою, навіяли їх, чи на душу найшло саме собою яснобачення минулого, тільки я чую багато того, що нині рідко трапляється» (XI, 241). Гоголь полюбляв і співати, хоч доволі іронічно ставився до свого голосу («мого козлячого співу») (див.: Кулиш П.А. Записки о жизни Николая Васильевича Гоголя, составленные из воспоминаний его друзей и знакомых и из его собственных писем. — С. 593). О. Бодянський згадував, як на «варениках» у Аксакових разом з Гоголем і Максимовичем співав українських пісень у супроводі Надії Сергіївни Аксакової, яка мала «дуже мелодійний голос» (див.: Бодянский О.М. Из дневников // Гоголь в воспоминаниях современников. — С. 431).

Тексти пісень друкуються за вид.: Народні пісні у записах Миколи Гоголя. — К., 1985.

Лекси<кон> малор<осійський>