Зібрання творів у семи томах. Том 7. Історична проза, статті, матеріали

Вочевидь, Бантиш-Каменський не переймався місцем українського народу в історії світу, що було головною метою Гоголя в його історичних художніх студіях, і він (Гоголь), «завдячуючи історичному чуттю свого генія, близько підходив до істини» (див.: Каманин И. Научные и литературные произведения Гоголя по истории Малороссии. — С. 95). З погляду О. Стромецького, «Історія Русів» була «головним ресурсом», в якому письменник «знаходить джерело для своїх ідейно-філософських поглядів» (див.: Стромецький О. Гоголь. Дослідження стилю, філософії, методів та розвитку персонажів. — Львів, 1994. — С. 78). Дещо інший ракурс цього питання цікавить Ю. Барабаша, який зауважує, що «Історія Русів» була «важливою опорою в освоєнні матеріалу з історії України», «жива нитка, що пов’язує його з традицією староукраїнської літератури, з козацькими літописами» (див.: Барабаш Ю. Почва и судьба. Гоголь и украинская литература: у истоков. — М., 1995. — С. 147‒149).

Підводячи підсумок у дослідженні доробку Гоголя-історика, І. Каманін зазначав: «Ми маємо сумнів, щоб навіть у наші дні могла з’явитися така історія, в якій би героєм був народ, а не окремі особи, хоч ми значно наблизилися вже до написання такої історії» (Каманин И. Указ. соч. — С. 93).

Переклад здійснено за вид.: Гоголь Н.В. Полное собрание сочинений: В 17 т. — [М.; К.]: Изд-во Московской патриархии, 2009. — Т. 7. — С. 160‒168.

Українські переклади і видання

Погляд на утворення Малоросії // Гоголь М. Твори: В 3 т. — К., 1952. — Т. 3. — С. 377‒386.

Погляд на укладання Малоросії: [нарис] / Вступ, слово В. Крисаченка // Український світ. — 1995. — № 1/3. — С. 11 — 13.

<Уривок з «Історії Малоросії». Розмисли Мазепи>

Уперше надруковано в 1896 р.: Сочинения Н.В. Гоголя. — М.; СПб., 1896. Написано на початку 1830-х років (клеймо на папері 1829 р.).

Звернення до постаті Мазепи у часі прийняття головного рішення всього його правління — красномовне свідчення гоголівських розмислів над історією України. У вуста гетьмана письменник вкладає ідею незалежності та пояснює його геополітичний вибір і ставку на шведів бажанням «пожити своїм життям», бо інакше «йому загрожувала втрата національності». Гоголь пояснює і політику Петра на «більше чи менше урівняння прав з власним народом», що було єдино правильним політичним кроком, «бо, не зробивши цього, Петро ніяк не подіяв би на них (українців. — П. М.)».

Як зауважує Ю. Барабаш: «У гоголівському начерку… прочитується якщо не пряма спроба виправдати вулканного гетьмана, то принаймні збагнути хід його думок, мотивації дії і — головне — пояснити ці дії об’єктивними обставинами» див.: Барабаш Ю.Я. «Пушкин» как текст в гоголевском контексте // Гоголь и Пушкин. Четвертые Гоголевские чтения: Сб. докладов. — М., 2005. — С. 64).

Уривок присвячено періоду української історії, коли ще залишались надії на оборону суверенності.

Переклад здійснено за вид.: Гоголь Н.В. Полное собрание сочинений: В 17 т. — [М.; К.]: Изд-во Московской патриархии, 2009. — Т. 7. — С. 158‒159.

Українські переклади і видання

Роздуми Мазепи // Українознавство: Календар-щорічник. — 2002. — К., 2001. — С. 169.

Про малоросійські пісні

Уперше надруковано в «Журнале Министерства народного просвещения» (18 34. — Ч. 2, № 4, отд. 2. — С. 16‒26). Авторська дата — 18 3 3 р. — зазначена при передруку в «Арабесках» (Ч. 2. — С. 99‒117).

Про статтю Гоголь згадує в листі до І. Срезневського від 1 червня 1834 р.: «Я хотів було зробити декілька зауважень і оцінку Вашої Запорожської старовини і вже приступ до цього під заголовком Про малоросійські пісні відіслав в Журнал Освіти. Але лінь проклята здолала, і я сів на одному приступі» (X, 321).

Звернення до української народної пісні було логічним кроком у пошуках джерел гоголівських історичних студій. У листі до М. Максимовича Гоголь писав: «Моя радість, життя моє, пісні, як я вас люблю. Що всі черстві літописи, в яких я тепер риюсь, перед цими дзвінкими, живими літописами», відзначаючи високі достоїнства пісні як історичного джерела: «Ви не можете уявити, як мені допомагають в історії пісні. Навіть історичні, навіть сороміцькі: вони всі дають по новій рисі в мою історію, всі розвінчують ясніше і ясніше, гай-гай, минуле життя і, гай-гай, минулих людей…» (X, 284).

Гоголь добре знав сучасні йому зібрання пісень, зокрема, «Опыт собрания старинных малороссийских песней» кн. М.О. Цертелєва (СПб., 1819), «Малороссийские песни, изданные М. Максимовичем» (М., 1827), збірник Вацлава з Олешка (Waclaw Z Oleska. Pieśni polskie і ruskie ludu Galicyjskiego. — Lwów, 1833). Про популярність останнього видання див.: Пыпин А.Н. История русской этнографии. — СПб., 1891. — Т. 3. — С. 121.

В листі до І. Срезневського від 6 березня 1834 р. Гоголь повідомляв, що має у своїх записах біля 300 українських пісень (X, 300).