Читаем Зібрання творів у семи томах. Том 7. Історична проза, статті, матеріали полностью

За коротке перебування своє Іван Йосипович встиг уже й сам зробити свої спостереження і вивести в голові своїй, буцім на увігнутому дзеркалі, міньятюрне відображення оточуючого його світу. Першою особою, на якій зупинилося шанобливе його спостереження, як, певно, ви здогадаєтесь, була сама власниця маєтку. На обличчі її, торкнутому різким пензлем, котрим час з давніх-давен розписує рід людський і котрий, бозна з яких пір, називають зморшкою, у темно-кавовому її капоті, у чепчику (покрій якого загубився в юрмі подій, що знаменували XVIII століття), в брунатному шушуні[17], у черевиках без задків, очі його впізнали той період життя, котрий є слабким повторенням минулих, холодний, безбарвний період створінь полум’яного, киплячого вічними пристрастями поета, — той період, коли спогад залишається людині як представник і сучасного, і давнього, і майбутнього, коли фатальні шістдесят років женуть холод у жили, що колись били вогненним джерелом, і термометр життя переходить за точку замерзання. Утім, вічні турботи і жага клопотатися дещо одушевляли погасле життя в рисах її, а бадьорість і здоров’я були вірною порукою ще на тридцять років уперед. Увесь час від п’яти годин ранку до шести вечора, тобто до часу угамування, був безперервним ланцюгом занять. До семи годин ранку вже вона обходила всі господарські заклади, від кухні до погребів і комор, встигала полаятися з прикажчиком, нагодувати курей і свого хову гусей, до яких вона була охоча. До обіду, котрий не бував пізніше дванадцятої години, завертала у пекарню і сама навіть пекла хліби й особливого роду кренделі на меду і на яйцях, котрих один запах викликав незбагненне хвилювання у педагога, пристрасно прив’язаного до всього, що живить душевну і тілесну природу людини. Час від обіду до вечора чи мало чим зайнятися хазяйці? — фарбувати вовну, міряти полотна, солити огірки, варити варення, підсолоджувати наливки. Скільки способів, секретів, домашніх засобів приводиться в цей час у дію! Від спостережливого погляду нашого педагога не могло уникнути, що й Ганна Іванівна не чужа була марнославства, і тому поклав він за правило розсипатися, — звісно, скільки дозволяла природна його сором’язливість, — у похвалах надзвичайному її мистецтву і знанню хазяйнувати; і це, як після побачив він, послужило йому на користь: поважна старенька до тих пір не закупорювала солодких наливок і варення, поки Іван Йосипович, скуштувавши, не об’являв пречудової добрості того й другого. Всі інші особи стояли в тіні перед цим світилом — так, як усі споруди у дворі, здавалося, плазували перед чудовою будівлею з прекрасним її фронтоном. Тільки очам пронозливого спостерігача помітними були їхні взаємні співвідношення і особливий колорит, що позначав кожну, і тоді йому відкривалися, наче в мурашиному рою, вічний рух, метушня й гамір, що не припинявся ні на хвилину. І педагог наш, як ми вже бачили, вмів догодити смакам усіх і, наче могутній чародій, прикувати до себе загальну повагу.

Незрозумілими тільки були причини, що змусили його зблизитися з кухмістером[18]. Чи висока повага, яку Іван Йосипович невільно відчував до його мистецтва, чи інша яка обставина — ми цього не беремося вирішити. Доволі, що не минуло двох днів — і в Мандриках воскресли Орест і Пілад[19] нового світу. Але ще незрозумілішою була влада кухмістера над нашим педагогом, так що від природи скромний, сором’язливий учитель, який не брав нічого у рота, крім лікарської настоянки на буквицю[20] і herba rabarbarum, невільно плентався за ним по шинках і по всіх завулках, куди розгульний кухмістер наш показував носа свого. Івану Йосиповичу подобалось романічне розташування його місцеперебування. Швидко оглянув він кухню, сараї, амбари, стайні й комори, що оточили нерівним кружком просторий панський двір, з особливою втіхою зупинився у садочку, що густо розрісся, котрого гігантські мешканці, огорнені темно-зеленими плащами, дрімали, увінчані чудесними сновидіннями, чи, враз звільнившись від марень, різали галузками, наче крилами вітряка, бентежне повітря, і тоді листям ходили незбагненні розмови, й мірні величні порухи всього їхнього тіла нагадували древніх лицедіїв, які викликали на поприще Мельпомени[21] великі тіні покійних. Та очі нашого вчителя шукали свого предмета й ліпилися коло не таких високомовних жильців саду, зате увішаних з ніг до голови грушами й яблуками, котрими кипить розкішна Украйна. Звідси продиралися вони до кухні, за котрою стелилися плантації гороху, капусти, картоплі й взагалі всього зілля, що входить у мікстуру сільської кухні. Не без особливої втіхи увійшов він у чисту, охайно вибілену і прибрану кімнату, призначену для його розташування, з віконцем, що дивилося на ставок і на лілову, огорнену туманом місцевість.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Юз-Фу
Юз-Фу

Могу поклясться: сваливая, разумеется вместе с семьей и надеждой не быть покинутым РњСѓР·РѕР№ РїСЂРѕР·С‹, из «кафки, сделанной былью» (как сказал Вагрич Бахчанян), в ошеломительную цивилизацию Нового Света, я и не мечтал о встрече с первой из трех РјРѕРёС… Муз; РїСЂРёС…од ее, всегда невидимой, но прекрасной, буквально бросил меня в РќРѕРІРѕР№ Англии за дисплей «Яблока», и из-под клавиш сами СЃРѕР±РѕР№ вырвались строки подражания любимым поэтам древнего Китая.Наша провинция – тихая заводьцапле лень за лягушкой нагнутьсяно и до нас долетают посланьястарый Юз-Фу РёС… порою находитв ветхой РєРѕСЂР·ине из ивовых прутьевНе пытаясь открыть тайну возникновения то ли в душе моей, то ли в башке поэтических образов, требовавших немедленного воплощения в слова РѕРґРЅРѕР№ или нескольких строф, не менее властно, чем неоперившиеся птенчики требуют питательных червячков и мушек у птичек-родителей, я, изменив РїСЂРѕР·е и позабыв о времени, с радостью следовал велениям РњСѓР·С‹ и Языка; балдел, как в юности, РѕС' звучаний, ритмов, РѕС' простых, прежде изумлявших, но по-иному воспринимавшихся чудес РїСЂРёСЂРѕРґС‹ и РѕС' радостей существования; через несколько лет – РѕРґРЅРёС… из самых приятных в жизни, СѓРІС‹, быстро прошедших – образовались "Строки гусиного пера, найденного на чужбине", а Муза с попутными ветрами опять РєСѓРґР°-то улетела, словно и не прилетала, словно не превращала меня в Юз-Фу, в старого поэта, забулдыжного бродягу, влюблённого по уши во фрейлину Р

Юз Алешковский , ЮЗ АЛЕШКОВСКИЙ

Поэзия / Визуальная и экспериментальная поэзия, верлибры, палиндромы / Поэзия / Классическая проза / Стихи и поэзия