Знахар

– Правильно. Тому нам доведеться допитати вас у комісаріаті.

– Ми можемо звертатися один до одного на "ти"? – запитав Кшисєк трохи зухвало, але взагалі люди, які раптово хворіють на смертельні хвороби, потім одужують і постійно зустрічають на своєму шляху трупи, мабуть, стають сміливішими і мають право на трохи зухвалості.

– Не під час допиту. Але поза ним, однозначно.

– Кшисєк, – простягнув він їй руку.

– Кася.

Її потиск був міцним та дуже теплим. Йому сподобалось. Вона сама також.

– А цей комісаріат потрібен?

– Так. В разі чого... Насправді, я зараз повинна відвезти тебе і допитати вранці.

– Свідка? Затримати?

– Чи є ти свідком, ще невідомо. Якщо я відпущу тебе додому і попрошу з’явитися вранці до Дубєцько, я можу мати деякі проблеми.

– Дівчино, у вас тут такий бардак, що високі фігури будуть з'їжджатися до ранку. Один тип насадив іншого парохові на паркан, а потім вистрілив собі в голову.

– Ну, знаю.

Кася не зводила з нього очей.

– Отож, допитай мене швидко тут, і я вранці під'їду до комісаріату. Я навіть попрошу Генрі, щоб він мене привіз, мабуть, він вже вертається з операції в Сандомирі.

– Генрі… – сказала вона з деякою мрійливістю в голосі. – Ну, тільки він може змусити мене вибрати цей варіант.

– Можливо, ми домовимось, щоб ти йому подзвонила, і якщо він поручиться за мене, ми побачимося вранці. Я буду тверезий, вимитий і поголений, тільки для тебе.

Вона відвела погляд і посміхнулася.

– Для мене, кажеш. Ну, раз це все для мене, чекай, я йому подзвоню.

Вона дістала з кишені мобільний телефон і почала шукати номер. Білий екран смартфона освітлював її обличчя, і Кшисєк мусив визнати, що вона до біса гарна дівчина. Шкода, що кожні кілька секунд у його пам’яті з’являвся образ вибухаючої голови Квасека. Це мало не дуже оптимістичний вплив на його романтичні нахили. Поліцейська тим часом набрала номер і приклала трубку до вуха.

– Привіт, – сказала вона, мабуть, Генрі відповів швидко. – У нас тут були невеликі бандитські порахунки. Ти вже чув? Ну так, мабуть, дзвонили шефові. Свідок — ваш друг Кшисєк Шорца, і він просить вашого заступництва, щоб його відпустили додому й допитали лише вранці.

Вона слухала і довго кивала. Генрі мав напрочуд багато розповісти їй. Ймовірно, він наказав посадити Кшисєка і облити його холодною водою зі шланга, щоб той нарешті сів на дупу і перестав брати участь у всіх місцевих вбивствах.

– Розумію. Ну, я розумію, добре. Привіт.

– І що це була за телеконференція? – запитав хлопець з неприхованою цікавістю.

– Ну, все по черзі. Генрі, звичайно, бере на себе повну відповідальність за тебе, але він, ймовірно, вранці не з’явиться. Вони повертаються до Сандомира, знайшли ще одне тіло.

– От же курва! – крикнув хлопець і почав шукати свій телефон. Він заплутався в тій сраній алюмінієвій фользі, і лише зараз настав момент, коли весь цей день почав йому набридати. Ранковий вагон щастя і радості ніби поволі вичерпувався. Знайшли труп і його не викликали. От же ж сволоти! Він нарешті переміг дурнуватий шелестливий винахід й глянув на власний мобільний телефон. Звичайно, йому дзвонили і брат, і Генрі. Був також невідомий номер, але, звісно, ​​в межах старослов’янського доброго тону він заглушив клятий телефон у вікарія. Агент Малдер не міг надивитися.

– Що сталося? – запитала поліцейська.

– Мені дзвонили, але я не відповідав. Я повинен передзвонити їм.

– Чи не маєш, випадком, більших турбот на голові?

– Касю, якби ти знала, що було в мене в голові останні кілька тижнів, про що я дізнався сьогодні вранці, то повір мені, навіть старий офіцер секретної поліції, який стріляє собі в голову, і священик, насаджений на паркан, не можуть мене шокувати .

Звичайно, він перебільшував, вид обох тіл, мабуть, переслідував би його все життя. Навіть поліцейські зі стажем роботи недовірливо хитали головами, він це добре бачив. Ну, я думаю, перед такою гарною дівчиною можна зіграти справжнього агента Малдера, крутого хлопця, мисливця за вбивцями.

– Для такого молодого чоловіка ти вже багато пережив, – з легкою іронією сказала вона.

– Мабуть, забагато. Коли все це закінчиться, я планую негайно піти на пенсію. А зараз вибач, подзвоню. Мені можна? – запитав він невпевнено.

– Ясно. Але залишся тут ще на хвилинку, я хочу поговорити про завтрашнє свідчення, добре?

– Так точно!

Він відсалютував (принаймні так йому здалося) з хитрим виразом обличчя.

– Дотримай свого слова.

Жінка відійшла до колег, ще раз подивившись на нього через плече.

Від Генрі Кшисєк дізнався лише таке: їм подзвонили з Сандомира, що, ймовірно, є жертва, а отт злочинців немає, і щоб вони повернулися, якщо захочуть. Вони ще не дуже далеко від'їхали, тому вирішили повернутися. Більше їм нічого не відомо.