Знахар

Скерувався до велосипеду і прокляв себе, оскільки працюючий двигун заглушав все навколо. Кляті дизелі, добре, що їх збираються заборонити! Зупинився, і тремтіння пробігло по його спині, а холодний піт вперше за цю ніч непомітно для нього самого пролився по обличчю. Трясця. Хтось ішов за ним, він не чув, але бачив миготливу тінь від фар автомобіля.

– "Отче наш, помилуй", – промовив він собі під ніс. Він хотів швидко розвернутися, щоб зустріти невідомого, але ноги не слухалися його. Нарешті, переборовши слабкість, почав обертатися. Краєм ока вловив рух. Раптом він відчув страшенний біль у голові і з подивом зрозумів, що лежить на землі. На його лобі було щось тепле. Він хотів перевірити, що це, але не міг поворухнути рукою. Насправді, він взагалі не міг поворухнутися.

– Курва, курва, курва, о Боже, курва, – вигукнув Бартек на одному диханні. Він також відчув щось тепле у своїй промежині. Всцявся.

Нападник присів перед його обличчям. Бартек бачив лише черевики, ймовірно, військові, і джинси. Можливо, тому, що його засліпила власна машина. Раптом перед його очима щось впало. Камінь. Закривавлений. Хто носить з собою камінь? Тим часом бандит вирвав фінку з його все ще стиснутої руки. Журналіст почув, як чоловік зітхнув, а потім шелест одягу, ймовірно, його мучитель замахнувся.

– О, курва, о Боже.

І все згасло.

РОЗДІЛ 4

– "А ім'я йому сорок і чотири"[14], – сумно сказав Кшисєк, рахуючи вагони поїзда, що проїжджав через переїзд.

– Ти рахуєш? – запитала Вероніка. – Я думала, що це дитяча забавка.

– Ти зараз теж почнеш рахувати. Зачекай хвилинку.

– Адже він уже проїхав, – здивувалася жінка.

Кшисєк навіть хотів вступити в якийсь глибший діалог, не тільки про вагони, але не міг дивитися їй в очі. Вони їхали рівно три хвилини, стояли десять перед шлагбаумом, а він все ще напружено дивився у вікно, чогось шукаючи. Він почував себе дурнем через електронного листа, ну і був абсолютно наляканий. Вероніка, безсумнівно, була привабливою по телевізору, але в житті вона просто збивала з ніг. І цей аромат... Мабуть, це були дуже дорогі парфуми. Коли буде в "Россманні", обов'язково пошукає такі.

Вероніка зателефонувала на телефон, який хлопець отримав від Якуба, і повідомила про дату поїздки. Щоб уникнути коментарів батька і брата, Кшисєк вийшов з дому і попрямував до головної дороги, і тільки там сів у її машину. Мерседес GL, мабуть, цьогорічної моделі. Ну, так, за лікування вони не беруть жодного злотого. Так чи інакше, Мерседес чи ні, але перед шлагбаумом йому довелося стояти.

– Він проїхав. І ще проїде. Це найдурніший переїзд у Польщі, – сказав хлопець з трохи стиснутим горлом, відчуваючи себе наче на першому побаченні. Але краще було говорити про це зараз, ніж ляпнути щось, як в електронному листі.

Локомотив, набравши запаморочливої швидкості п'яної корови, потягнув сорок чотири вагони, і шлагбаум неквапливо піднявся, даючи сигнал, щоб вони ввімкнули першу швидкість.

Вони були п'ятою машиною в черзі, тому Кшисєк був упевнений, що вони не встигнуть. І не помилився. Щойно вони збиралися в'їхати на переїзд, пролунали дзвінки, і шлагбаум знову опустився.

Потяг знову повз. Той самий, тільки цього разу локомотив штовхав вагони з силою і швидкістю вищезгаданої корови.

– Хех – пирхнула Вероніка. – Ти мав рацію.

– Нормально. Це ж Сандомир, – відповів він їй з виглядом знавця.

Сорок чотири вагони зі скрипом почали сповільнювати хід, і здавалося, що кінець складу зупиниться на переїзді. На щастя, локомотив, що штовхав цей антикваріат, повільно, крок за кроком, виїхав з переїзду і шлагбауми відкрилися.

Блондинка дала газу, і вони перетнули колії. Повернули праворуч у напрямку Варшави і через кілька сотень метрів знову зупинилися, щоб дати дорогу тому ж поїзду.

– Сандомир, кажеш?

– Сандомир.

– Щось ще, окрім цього чудового переїзду?

– Це була б довга історія. Іноді я думаю, що для чиновників має бути спеціальний приз: ваучер на п'ятнадцять злотих на купівлю молотка. Щоб можна йобнути ним по голові то одного, то іншого чиновника.

Він злякано подивився на Вероніку, чи не перешкоджає їй лайка. Та, однак, лише злегка посміхнулася. В якомусь сенсі – красиво. Чи то їй було байдуже, чи то вона вважала, що вмираючій людині можна все.

– Цей переїзд спроектував якийсь ідіот, – продовжував Кшисєк. – Стоїш тут іноді по двадцять хвилин, а проїде тільки один локомотив: але тричі. Коли з Сандомира почав ходити потяг до Варшави, про це писали газети. Я не розумію цієї польської традиції все пробачати залізницям. Перший приклад: потяг ходить з Сандомира до Варшави раз на день, в паршивий час, їде на годину довше, ніж автобус, коштує на десятку дорожче, а про стандарт можна навіть не говорити. Дебіл його вигадав, дебіл ним і їздитиме. Автобус, з іншого боку, ходить кілька разів на день, а якщо взяти приватний, то їхати на цілих дві години менше. Здебільшого це нові автобуси, сортир, кондиціонер, wi-fi, в деяких навіть дають якесь печиво і сік. Квиток замовляєте онлайн, звісно, або по телефону, якщо бажаєте. Однак саме до поїзда ставляться як до особливого блага.