Знахар

– На закуску рекомендую кашанку[18] шляхтича.

– Ні, дякую, – швидко сказав Кшисєк.

– Пити щось будете? – запитав офіціант.

– Води з лимоном і льодом. І, мабуть, пиво для мого друга.

– Пиво, – кивнув він.

Коли офіціант прийняв замовлення, Кшисєк спокійно переглядав меню.

– Перш за все, шляхта не могла провадити корчму, – почав він спокійним тоном. – Але чорт з ним. Скажімо, власник хотів зробити алюзію на те, як харчувалася шляхта. За декором це має бути скоріше "селянська". Але без непотрібного критицизму.

– Ніякого критицизму, – усміхнулася вона. – Я уважно слухаю. Серйозно.

– Ніхто не вішав лемеші в панських будинках під стелею. Це все одно, що зараз повісити тут радіатор від "урсуса"[19]. Зазвичай вішали шкури впольованих тварин, килими, щити, зброю, часто ту, яка була у вжитку.

– Виглядало б, звичайно, краще, – погодилася Вероніка.

– Ще одна курйоз. Їжа. Шляхетська кашанка? Боже, дайте мені жити! Коли Яну Хризостому Пасеку[20] в Данії подали щось на кшталт кашанки, він сказав господарям, що в Польщі собаки краще їдять.

– Ваша вельможність дуже вірно кажете. – Вероніка заправила пасмо волосся між носом і губами і додала грубим голосом: – Завжди від того далі продовжуй.

На диво, він не відчув у цьому ніякої насмішки, а лише дружній жарт. Тож він продовжував.

– Старовинний польський жур з яйцем і ковбасою. Жур була пісною стравою, а піст у старій Польщі був мало що три дні на тиждень, але й забороняв споживання м'яса та ще й молочних продуктів. Після Великого Посту горщик з цією убогою пісною юшкою закопували за халупою, символічно поховавши його.

– Три дні посту?

– Так, три дні. Мене смішать ті показушні католики, які ліплять собі на кришку багажника рибку, які хизуються тим, що не їдять м'яса в п'ятницю, бо вони вірні християнським традиціям. Сумні новини для вас, пройди, не тільки м'ясо було заборонено, але й молочні продукти, і не тільки в п'ятницю, але й три дні на тиждень. А якщо піст порушите, то покаранням буде вибиття зубів. Приймаєте цей виклик?

– Мушу визнати, що це стає дедалі цікавішим. Якби тільки у мене в горлі той журек не застряг.

– Тоді, може, мені потрібно зупинитися?

– Ну це вже ваша вельможність шалію наїлася?

– Свинина Кетлінга. Свинину не їли. Якби ти побачила свиню з тих часів, ти б зрозуміла. Крім того, згідно зі Святим Письмом, свиня – тварина нечиста, тож ще одна причина. І вона вважалася несмачною.

– А мої бідні деруни?

– За саму лише присутність картоплі в меню кухарю треба було б прилюдно дати по пиці. У Польщі ми їмо картоплю лише з кінця ХІХ століття. До того це була декоративна рослина, яку їли як делікатес найбагатші. Сьогодні це все одно, що подати на сімейному обіді мавпячі мізки.

– Воістину схиляю чоло, ваша вельможність Кшиштофе.

– Дивись, які чудеса тут вміщено: бігос, зварений по-шляхетськи. Ще одна помилка, оскільки шляхетський бігос повинен бути практично тільки м'ясним, з великою кількістю спецій і лише певною часткою овочів. Вкажемо: хоча б три види м'яса. У бігосі не було капусти, його заквашували лимонами.

– У мене таке відчуття, що ти заволодієш нашою кухнею.

– На жаль, готую я погано. Але я люблю поїсти, і однозначно віддаю перевагу якості, а не кількості. Тому в Польщі я почуваюся, як у країні кулінарних тортур. Чи ти знаєш, яка наша національна страва?

– Хм, тільки що я вважала, що бігос. Ризикну: пєрогі[21].

– Кебаб. Кебаб можна купити на кожному розі, в кожній другій вітрині, в барі на вокзалі, в ледь зібраному кіоску. Це чіткий сигнал, що ми віддаємо перевагу посередності. Поляк не має часу, бо мусить працювати від зорі до зорі, щоб утримати тих злодіїв з Вєйської вулиці[22]. Він їсть на ходу, будь-що і будь-як, а наша національна кухня обмежується бульйоном і свинячими відбивними. Якщо ми будемо заробляти, як французи, тоді можна буде зосередитися на поверненні до наших традицій. Наразі це нереально.

– Знаєте, рідко хто з молодих чоловіків намагається вразити жінку знаннями.

– Зайвими знаннями.

– Дорогий мій, жодне знання в житті не буває зайвим.

Тим часом на столі з'явився журек і бульйон.

Якийсь час вони їли мовчки, тим більше, що з'явилася й решта замовлення. Мовчання наростало, вони все частіше поглядали один на одного, поки нарешті Кшисєк не витримав і запитав, що його турбує відтоді, як він зустрівся з Кубою[23] на лавці.

– Як він лікує?

– Що? – здивувалася Вероніка.

– Ну, як? Руки накладає? У приятеля були мігрені, і він поїхав до того типа під Любліном, він поклав долоні на голову, стало тепло і голова деякий час не боліла. Чи застосовує Якуб якісь мікстури? Чи є у нього лабораторія? Може, він виконує якісь шаманські танці? Брязкальця і таке інше. Люди лікуються свічками, кульками, гримучими зміями. Мені просто цікаво.

– Почуваюся себе безглуздо, бо не знаю.

– Не знаєш?

– Я думаю, що це якось відбувається під час цих вечірніх сесій, розмов. Іноді вони стають досить гарячими, іноді можна навіть почути крики, іноді вони перетворюються на п'янки. Це важко зрозуміти. Тому я повторюю: не знаю.