Знахар

– А тобі цікаво, моя люба Вероніко, – сказав Якуб, коли вони сіли за стіл і з’їли вишукану страву, – про що думає молодий чоловік, коли сідає в новенький Мерс, керований непоганою такою дупою? Окрім того, він їде до чудотворця, в чудеса якого не вірить, але яких так потребує.

– Жодного уявлення не маю, мій любий Якубе, — відповіла вона. – Хоча можу припустити, що він дуже здивований тим, що цей чудотворець усім афішує свою безкорисливість, а тут, як бачите, спить на грошах.

– Ризикну сказати, що молодий чоловік міркує приблизно так: "Все безкоштовно, так, звичайно. Летять в пизду, як Зорро в тринадцятій серії.

– Може бути і так, — погодилася Вероніка.

Кшисєк їв сосиски й наполегливо дивився на тарілку з силою, яка мала б змусити гірчицю до левітації. Цікаво, скільки разів вони посилатимуться на цей невдалий електронний лист.

– Такі думки крутяться у тебе в голові? Цікаво тобі, наш гостю, чи скубаємо ми золотих курей і голимо беззахисних ягнят? – запитав Якуб.

– Щось подібне на думку мені могло б і спасти, – сказав Кшисєк.

– Я не здивований. Ми багаті. Навіть дуже, але не тому, що ми кроїмо людей, які стоять під стінкою. Правда дрібниця, можна навіть сказати, ганебна. У нас обох дуже багаті батьки. Завдяки цьому ми можемо дозволити собі комфортно надавати наші, назвемо це, послуги безкоштовно. Щоб ніхто з нужденних, кому ми можемо допомогти, не був обмежений у фінансах. Я кажу це, щоб ти міг нам довіряти. І швидко, тому що сьогодні ти матимеш можливість познайомитися з тим, хто домовився зі мною про важливу розмову. Ми будемо говорити про серйозні, не дуже приємні речі, тому я не хочу, щоб твоя недовіра поглибилася.

– Тут все відбувається так швидко. Хвороба, електронна пошта, прибуття. Швидкий темп, - сказав Кшисєк.

– Ну так, у тебе ж попереду роки, – закепкував Якуб. – Чоловіче, це лайно у твоїй голові може вбити тебе за місяць. На мою думку, потрібно діяти негайно. Вечірні сеанси необхідні, і мені, можливо, доведеться поїхати через справу, з якою сьогодні до мене прийде Генрі. Тому треба знати, що і як, щоб не заважати, а допомагати. Генрі — поліцейський у званні аспіранта[28]. Так, його звати саме Генрі, і його ім'я йому дуже подобається.

- Він чорний? – запитав Кшисєк.

- Білий. Він поляк. Від діда, прадіда. Ти расист?

– Аж ніяк, – обурився хлопець. – Якось мені так спало на думку, що поліцейський Генрі, можливо, на якомусь обміні чи його дружина спіймали його, коли вона працювала посудомийкою, а сюди приїхав за нею. Не зважай. Чому він сюди прийде?

– Нещодавно померла одна жінка, офіційна версія говорить про нещасний випадок, але він сам розглядає інший сценарій, що вона, нібито, покинула цей світ через дії третіх осіб.

– Це означає, що її вбили?

– Так. Цілком можливо, що її вбили. Генрі дуже порядний поліцейський, чесний і сумлінний. Він хороша людина, ми можемо йому допомогти.

– Будемо детективами?

– Він радше захоче поговорити і перевірити, чи теорії, які він висунув, не взяті з космосу і чи є в них якийсь сенс. Я не думаю, що ми засіли на вбивцю.

– Розумію.

– Ну і чудово. Вероніка покаже тобі твою кімнати, а коли прийде Генрі, я тебе покличу. Сьогодні ти вільний від роботи по дому, а завтра миєш посуд. Це означає, що освоюєш посудомийну машину.

Якуб підвівся і, наспівуючи щось собі під ніс, рушив до глибини будинку.

Вероніка поставила тарілки в посудомийну машину, яку легко можна було б використовувати на космічній станції.

– Запрошую вас до ваших кімнат, сер.

Вона грайливо підморгнула, і він пішов за нею.

– Почекай, скажи мені одну річ.

– Так? – запитала дівчина.

– Де саме ми знаходимося? В якій частині Польщі? Адже я погодився на умови.

– Правда, я зовсім забула, – засміялася вона. – Підкарпаття. Якщо точніше, Погуже Диновське, не так далеко від твого будинку.

– Ми їхали до Варшави.

– Неважливо, куди ми їхали, любий, важливо, де ми приземлилися. Завтра вранці ви побачиш, що я не брешу. Відтепер, протягом двох тижнів, це твій дім.

– Дім? – запитав хлопець, мабуть, надто поспішно, але він багато чого робив у своєму житті надто поспішно, такою була доля Кшиштофа Шорці.

– Тем дім твій, де серце твоє[29], – відповіла Вероніка, знову підморгнувши , потім схопила хлопця за руку і повела до його кімнати.

РОЗДІЛ 5

Кімната була велика й оформлена в стилі нуворишського фен-шую. Зусилля якогось успішного дизайнера були помітні неозброєним оком, оскільки він витратив перші зароблені гроші на шикарний шовковий шарф і порцію найкращого мохіто в модному пабі. Зв'язок зі світом забезпечував підвісний телевізор. А ноутбук можна було розкласти на столі, який нагадував жертву аварії на заводі з виробництва ножів, з спини якої ніхто не витягнув сто двадцять лез. А може, це був не письмовий стіл? У будь-якому випадку, цей предмет меблів можна було використати, щоб відкрити чотири ящики пива за один раз. Ліжко виглядало як ліжко, тому що ніхто не пробачить дизайнеру, якщо той нафарширує її лезами. У Кшисєка були серйозні підозри, який із цих сучасних предметів меблів — шафа та комод, але він ще не намагався їх вибрати.