Знахар

Якуб і Генрі з'явилися на місці дуже швидко, приблизно через п’ятнадцять хвилин. Ну так, вони ж місцеві. Кшисєк коротко розповів Якубу перебіг подій по телефону, про кабана не згадував, не було потреби, хоча втеча від звіра, мабуть, не зменшувала його мужності. Колись він чув про людей, убитих кабанами, у них були ікла, які недаремно називалися шаблями. Або якось подібне. Коли він заговорив про таємниче кладовище, а потім про довгий і досить широкий рів, Якуб заявив, що вони знайдуть його без проблем. Факт. Знайшли. Вони приїхали на місце події на квадроциклі поліцейських кольорів. Їхали просто ровом. Побачивши хлопця, вони виїхали з канави та припаркувались неподалік.

– Сюди машиною не проб'єшся, – привітався Якуб.

Постояв над ямою з трупом, вийняв хустку і голосно вишморкався.

Генрі тим часом зняв шкіряні рукавички й одягнув одноразові. Він повільно спустився в рів і присів біля трупа. Чоловік лежав на животі і здавалося, що влаштував собі заслужену дрімоту.

– Свіжак, — почав він доповідати. – Може, кілька днів, а може, два тижні. Снігу немає, але вночі мороз, так що, може, витримав би добре. Дивно, що не покусаний. Жодна дичина не знайшла і не під’їла. – Він обережно підняв голову покійного. – Ай вай, а це він по голові одержав. Чужий, напевно ніхто з околиці. Злегка підмерз, сьогодні невеличкий плюс, відтає, - сказав він, а потім звернувся прямо до Якуба: - Ходи сюди, Кубо, потримай його. Заздалегідь одягни рукавички, вони в торбі на багажнику.

Через деякий час вони обоє стояли в канаві, Якуб злегка підтримував тіло, а Генрі обшукував куртку і штани.

– Ніяких документів, мобільного телефону, ключів. Нічого, щоб допомогло з ідентифікацією. У нього є тільки ніж. Його цим ножем вдарили у серце. Тож можна припустити, що це не самогубство.

– І що тепер? – запитав Кшисєк.

– Як що? – відповів поліцейський. – Викличемо кримінальних, подивимося, що вийде. Що винюхують лабораторнї? На око, може виявитися, що він помер приблизно в той самий час, що й Жарцувна.

– Її вбивця?

Якуб подивився на тіло і зняв рукавички.

- Хто знає. Якщо це її вбивця, значить хтось убив вбивцю. А може, це був тип, який налякав справжнього вбивцю і той затер сліди. Або це щось зовсім інше, наприклад, грибник, який йшов, вдарився головою об дерево і впав у канаву, наштовхнувшись на ніж.

– Поганий грибник, – сказав Кшисєк. – Нічого не зібрав.

– Паршивенький, – підтвердив Якуб. – У січні по гриби?

– Ти, молодий, як натрапив на нього? – запитав поліцейський.

– Я бігав собі. Просто.

– О, просто так? – було цікаво Генрі.

– Для спорту. Біжи, Польща! Що це, смертельно хворі люди, не можуть бігати за здоров'ям?

– Що за тобою гналося?

– Кабан, глядь! — випалив Кшисєк.

– Ну, тоді тобі подвійно пощастило. По-перше, він тебе не наздогнав, по-друге, ти знайшов ось цього типа.

– Але ж який був би заголовок, – сказав Якуб. – Його лікував знахар, а вбив кабан.

– Смійтеся, будь ласка. Я міський житель. Кабана бачив лише в гуляші. Єдина небезпека полягала в тому, що можна було б дістати срачки. У вас тут дуже небезпечні ліси.

Він показав на мерця.

– Це не кабан допоміг йому покинути цей жорстокий світ, – прокоментував Якуб.

– Якщо цей тип якимось чином пов’язаний з нашою цілителькою, то хтось дуже потрудився, щоб перетягнути тіло сюди. – Генрі продовжував дивитися на труп. – Найближча дорога, де можна проїхати на машині, коло холерика.

– Холерик? – здивувався Кшисєк.

– Холерне кладовище, – пояснив Якуб. – Цей камінний стовп, про який ти говорив – це кладовище, створене після епідемії холери в дев'ятнадцятому столітті. Людей ховали подалі від села.

– Ще одна річ: ми посеред довбаного лісу, — зауважив Генрі. – Сюди ніхто не ходить, навіть грибники, бо холерик має погану славу, тут страшить, і з людьми, які тут забрели, трапляються різні напасті. Якби мені довелося сховати тіло в лісі, воно було б тут. Імовірність одна до мільйона, що хтось пробіжить сюди й впаде в обійми трупа. Тому я б запідозрив місцевого.

– Ти і твої підозри, – пробурчав Якуб. – А виявиться, що тип заліз до старої, бо шукав гроші на наркотики, адже знахарі беруть за свої послуги чималі гроші. Вона врізала його ножем, і він тікав, поки не вистачало сил.

– Цікава теорія, – усміхнувся поліцейський.

– Теорія з таким же ступенем правдоподібності, як і ваші фантазії про серійного вбивцю цілителів. Там лежить мертве тіло, а ти негайно приписуєш його до власної тези. Можливо, це зовсім інша акція: мафіозні розрахунки, помста коханка, карткові борги, вендета шеф-кухаря...

– Рах! – Генрі підняв руки в знак капітуляції. – Дохлий піде на розтин, ми з’ясуємо, що сталося. Немає сенсу сперечатися заздалегідь. Візьміть квадроцикл і підкинь хлопця до велосипеду, нехай він продовжує крутити педалі, можливо, знову щось знайде. Потім підіть у поліцейську дільницю і віддайте квадроцикл Лєшекові, нехай він швидше приїде сюди, тільки підчепить візок з обладнанням. Мені ще треба повідомити у відділ міліції в Дубецькому, бо справа серйозна. Я, мабуть, пробуду тут до ночі, тому сьогодні натхненного вечора не буде. І якщо щось, я дам вам знати.