Знахар

Марек правильно здогадався, що це був прокурор Кацпер Масловський, якого приписали до команди в ранзі боса всіх босів. Він був надзвичайно розлючений висуненням, оскільки не бачив жодної перспективи додати щось до свого резюме з цього приводу. Ну хіба що так звану "пляму". Тому він був неприємним, іронічним і болісно дратівливим. Тим паче, що його перший план створити команду офіцерів pro forma, яким лишався рік до пенсії, які б спокійно обговорювали це питання і найбільшою турботою яких було б писати розлогі, непотрібні звіти про свою непотрібну діяльність, провалився. А зверху дали рекомендацію створити команду з людей з досвідом в кримінальному відділі.

Таким чином, Марек "Пабло" Шорца, Адам "П'ятірка" Ступка, Міхал "Сила" Сильницький та Пьотр "Йорк" Овчарек були включені до команди. Усі вони були одного віку, кожен мав однакове звання аспіранта і одного ненависного начальника в особі прокурора Масловського. План полягав у тому, щоб ніхто нікому нічого не нав’язував у команді. Щось у стилі "один за всіх…".

Проте проблема полягала в тому, що кожному з них було наплювати на операцію "Шабаш", тому що ніхто з них не вірив у серійного вбивцю. Замість того, щоб працювати на побільшання зірок на погонах, їм довелося ходити від ворожки до ворожки і слухати неймовірні історії про маніяка-вбивцю. За словами членів переслідуваної професійної групи, їхній вбивця був ходячим злиттям Джека Різника, Фредді Крюгера та вбивці в масці з фільму "Крик". Що ще гірше, під час кожної зустрічі допитуваний вважав за потрібне допомагати поліцейським, використовуючи свої особливі сили. Так що їм ворожили, обкурювали різними димами, бурмотіли над ними та співали пісень кількома мовами, торкалися, обсипали порошками, окроплювали оліями, частували коров’ячим лайном, а один навіть ганявся за ними з півметровими голками. Їм пророкували одруження, розлучення, смерть принаймні з десяток способів, кілька хвороб, виграш у лотерею, а в одному випадку навіть зміну сексуальної орієнтації. Одного разу Йорк, який у душі був трохи артистичним, сказав, що не може більше терпіти, і почав переглядати оголошення про роботу охоронця у супермаркетах. На щастя, це минуло, і вони продовжили боротьбу в тому ж складі. І ось після важкого дня допитів їх викликали серед ночі в цю глуш, бо, за словами одного з місцевих громадських активістів, профіль вбивства входив у сферу діяльності групи "Шабаш", вона ж "Анджейки".

– Засмажили сучого сина», — сказав Масловський, глибоко затягнувшись сигаретою й п’ючи каву з картонної чашки.

– Скоріше, спекли, – поправив Марек. – На решітці печуть, а не смажать. І як ми можемо бути впевнені, що це була робота кількох людей?

– А що? – запитав прокурор.

– Ви сказали, що "засмажили".

– Ну… мабуть, їх було декілька. Це не робота для однієї людини.

Марек хотів швидко кинути виродка на мат словесної сутички та прижати його як професіонал, доки дебіл не піддасться. Це не спрацювало, тому що П'ятка взяв його під руку і відтягнув на десяток з гаком метрів, де фотограф документував якусь знахідку.

– Що маєш? – запитав Пабло.

– Це повний вперед! – сказав Адась. – Або якісь довбані сміхуйочки, або Святий Грааль групи "Шабаш", Біблія та всі частини хреста Ісуса в одному флаконі.

– Так що то?

– Кінь в пальто! Дивись.

Трохи прихована від поглядів, стояв пюпітр, саме такий, за якими професори в університетах читають лекції. Дерев'яний. Прикрашений. З якимись дивними різьбленими візерунками. Може виноградні лози чи щось подібне. На ньому лежала закрита книга. Так, книга. Не книжка, а справжня книга, така, яка постає перед очима, коли вимовляєш слова "книга чарів". Велика, в шкіряній палітурці, з тисненою обкладинкою. Золоті літери на корінці, а також на лицьовій частині палітурки безжально сповіщали світові, що поліція має справу з твором під назвою Malleus Maleficarum.

– Сміхуйочки? – запитав П'ятка.

– Як хуй, – підтвердив Марек. – Хтось з нами гостро заграє.

– Не знаю... Напевно, це йому дорого коштувало. Подивіться: тип вимурував гриль чи що там, курва, влаштував шоу, багато ризикував, привалив книгу. Занадто багато всього, занадто багато заради сміху.

Марек надягнув подаровані фотографом рукавички й розгорнув книгу. Сторінки, ймовірно, були зроблені зі старого паперу або досить добре його імітували. Кожна з них була прикрашена старанно виписаним ініціалом, що давало початок марафону рівного рукописного письма. Були також ескізи, ошатні поля та барвисті, мабуть, шовкові закладки.

– Красива річ, – почув він ззаду. Це був голос Масловського. Прокурора Масловський. Мудака Масловського. Вибирайте, що хочете.

– Красива, — підтвердив він. - Дуже вже красива. Надто очевидна.

Прокурор загасив сигарету підошвою свого черевика і кинув її в порожню сумку для доказів. Він потер скроні, заплющивши очі та глибоко вдихнувши.

– Розбираєшся в цьому?

– Назва в перекладі на польську – "Молот відьом", – сказав Марек.

– То пан і латину знає? – легенько закепкував прокурор.