Знахар

– Заспокійся, ми ж тут не з метою потішання та поплескування по спині зібралися. Щось є в голові цього чарівного юнака, тому ворога потрібно розпізнати і знищити.

– Доктор Радзішевський… – почав хлопець, але йому не дали закінчити.

– Лікар Радзішевський – людина, відома в усьому медичному світі, – вставив Вітольд. – Але навіть такі люди помиляються. До того ж, нічого не віднімаючи від нього, я сиджу на цьому світі трохи більше часу, ніж він.

– Гаразд, я нічого не кажу, – відповів Кшисєк.

– Гаразд, може, зробимо це. Яцеку, приготуй Кшисю щось випити та поговоріть про своїх відьом. І я зв’яжуся з вами за кілька хвилин. У мене будуть друзі на лінії, мені потрібно з ними поговорити.

– Гаразд, – відповів брат лікаря. – Пішли, Кшисєку, я знову маю щось для тебе. Один випадок, який я визначив вчора ввечері.

– Щось, що відповідає профілю чи шаблону, чи як там це називають?

– Хмм… Ну, частково так. Вирішувати тобі.

– Про Нису чули?

– Важко не чути. Більше ні про що з самого ранку не говорили. – Карасінський відчинив двері до кімнати, яка, ймовірно, була кабінетом. – Це будинок нашої сестри, але коли я в Жешуві, я залишаюся тут. Моніка навіть створила для мене маленький кабінет.

– Доволі приємний. – Кшисєк обвів поглядом маленьку кімнату, в якій меблі обмежувалися набором, напевно, з Ікеї: письмовий стіл, крісло, диван і шафа.

– Думаєш, той, що в Нисі, теж твоя людина? – запитав тим часом господар, сідаючи за ноутбук.

– Нам видається, що так. Але ми не дізнаємось факти до сьогоднішнього вечора. Після невеликих консультацій з друзями-поліцейськими. Сподіваюся, вони трохи пустять пари з вуст.

– Ну, а доти в тебе є щось від мене, – усміхнувся релігієзнавець. Кшисєк хотів вставити, що зараз у нього багато справ, можливо, він живе з маніакальним серійним убивцею. Цікаві речі! – Я пішов трохи іншим шляхом, ніж ти. Я не шукав трупи, а зосереджувався на місцях. Адже на території Речі Посполитої, точніше сьогоднішньої Речі Посполитої, оскільки кордони змінювалися досить часто, обов’язково були місця, пов’язані з відьомськими процесами. Луки і гори, де відбувалися шабаші, стовпи ганьби, місця страт і самосудів. Я також натрапив на Нису, через відьомську піч, але мою увагу привернуло дещо конкретне. Щось, що вписується, як в історію, так і в певному сенсі, в дії нашого вбивці.

– В якомусь сенсі? – поцікавився Кшисєк.

– Може, з самого початку. Ти коли-небудь чув про місцевість Моронг?

– Мронгово, так. Моронг, не дуже.

– Місцевість поблизу Оструди. Чарівне і, як виявляється, з цікавою історією. Досить згадати, що це були колишні прусські землі, тому закони були суворими і ретельно виконувалися. Також до відьом. Ну, і донині там стоїть вежа, яку називають Відьминою. Не випадково. Будівля вписується в міські мури, а в період, який нас цікавить, служила в'язницею.

– У якому віці?

– Ми орієнтуємося на вісімнадцяте століття, а точніше на тисяча сімсот сорок дев’ятий рік. Жінку на ім'я Барбара Шван звинуватили в тому, що вона є відьмою. На відміну від інших випадків, тут ми маємо справу з винною жінкою, бо вона вбила своє немовля, а до дітовбивства в той час ставилися дуже серйозно. Я маю на увазі те, що деяких жінок навіть звинувачували в чаклунстві через те, що вони мали вдома дзеркало. Тут маємо тяжкий злочин, дітовбивство. Сьогодні в результаті такого вчинку можна навіть стати знаменитістю, а раніше людей просто вбивали, причому дуже витонченим способом, в деяких регіонах карою було перепилювання пилкою навпіл.

– Досить брутально, навіть на ті часи?

– До дітовбивств відносилися серйозно. Турбота про нащадків закладена в наших генах. Єдине, що говорить на її захист, це її вік. Їй було чотирнадцять років. Сьогодні це, мабуть, пояснили б післяпологовим шоком, порадили б відвідати психолога, ізоляцію і так далі.

– Дивно, той самий злочин, а таке різне покарання протягом двохсот п’ятдесяти років.

– Тема не для однієї книги. Справа в тому, що її звинуватили, а кат, застосувавши складні тортури, включно з ламанням на колі, беззаперечно довів, що жінка була відьмою.

– Значить, на неї чекало багаття?

– Ну ні. Страту провели досить просто, ймовірно, щоб покінчити з дівчиною після жорстоких тортур. Їй було чотирнадцять, вона була ще дитиною. Покаранням було відрубання голови сокирою. Голову Барбари накололи на пику і виставили на міських мурах. Класичний профілактичний елемент. Кілька тижнів голова дивилася в бік міста. І ось ми підійшли до найцікавішого моменту.

Кшисєк, незважаючи на кілька інших справ (зовсім неважливих, таких як пухлина мозку та вбивця знахар), був глибоко поглинений історією Карасінського.

– Ну, я не можу дочекатися, – швидко сказав він, відчуваючи, що господар, мабуть, бавиться так само в очікуванні підсумування.

– Наші часи. Якась Барбара Шельонґ була вбита в Моронзі ударом сокири по шиї. Власне, різницької сокири. На щастя, хтось сполошив убивцю, бо він не встиг відрізати голову і наткнути її на піку, а одну мав напоготові. Правда, це була спритно перероблена та посилена телескопічна вудка, але вона голову, мабуть, втримала.