Знахар

– Якщо ви шукаєте вбивцю, який нападає на стареньких у трамвайному депо, ви знаєте карту зупинок і розклад напам’ять. Коли ми вистежуємо ґвалтівника в парку Мочидло у варшавському районі Воля, кожен кущ отримує назву. Якщо ми шукаємо типа, який полює на відьом, то...

– Добре-добре.

Масловський недбало махнув рукою, наче муху відганяв.

– Це книга, яка поклала початок полюванню на відьом. Про це говорять багато дослідників, – продовжив Марек. – Однак її обсяг в оригіналі значно менший, так що…

– Добре, пане розумнику, залиште свої лекції для флірту з дівчатами-підлітками з Варшавського університету. Дайте мені факти. Як тільки лабораторні зберуть усе з книжки, прочитайте, нехай її перекладуть чи що ви там, курва забажаєте. Аби у мене був гарний, соковитий звіт, насичений фактами і, найголовніше, висновками.

Марек обійшов пюпітр і втупився в книгу.

– Перший факт підкидаю вже зараз. Знаєш, що це? – запитав він, дивлячись на прокурора.

– Ідіота з мене робиш? – зухвало кинув Масловський.

– Це підпис.

– Підпис?

– Так, підпис убивці... У кожного серійного вбивці є свій modus operandi і свій підпис. Спосіб роботи може змінюватися, але підпис завжди залишається незмінним. У цьому випадку, якщо ми маємо справу з нашим клієнтом, спосіб вбивства інший, вбивця його змінює, вдосконалює, пристосовує до обставин. Однак підпис послідовний, а це означає, що кожного разу він міцно посилається на полювання на відьом. І ось у нас підпис. Але такий, у вигляді кіл на полях або літер на пагорбі Голівуд. Мабуть, він нарешті перестав нам підморгувати, недомовки скінчилися. Завіса піднялася і пролунало "та-дам!". Не можу дочекатися моменту, коли лабораторії дадуть нам звіт з цього місця. Буде цікаво…

Масловський дивився на Марека з цікавістю, ніби він щойно зрозумів, що в операції "Шабаш" були справді добрі люди, а не покидьки з третьої частини "Поліцейської академії". Може, навіть щось з цього витягнемо, справа стане медійною. Бах! Іншого варіанту не було, це мала бути медійна історія, діамант дві тисячі вісімнадцятого року! За ним підуть "Телекамери"[53], пулітцери, Паспорти "Політики"[54] та інші дива, від яких течуть слинки у письмаків. Вже про це він потурбується

– Накажу перекопати цю глушину, — сказав він голосно. – Кожну волосинку треба зберегти і сніжинки підрахувати. Відбитки пальців зняти навіть у довбаних синичок!

Так. Це було добре, майже як у всіх тих крутих хлопців в американських фільмах.

Невідомо, чи за справою його покрикувань, чи то професійної майстерності, але поліцейські та групи техніків впоралися на зразковому рівні. Місце швидко забезпечили. Встановили намети, ширми для захисту території від сторонніх очей, додаткове освітлення. Крім того, по річці плавало кілька моторних човнів, звезених сюди з усього повіту.

– А це що таке, до біса? – раптом долинуло з розріджених зимою ділянок очеретиння. – Ідіть, ідіть, курва, не повірите.

Марек рушив до офіцерів, які підняли щось на зразок тривоги. Можливо, ще один труп чи знову таки кінореквізит. Хоча на це нічого не вказувало, бо людей підходило все більше і ставало все веселіше. Він пробрався до першої лінії глядачів.

В очереті гойдалася старенька байдарка, пасажиром якої був якийсь журналіст. Хлопець був перев’язаний трьома камерами, і, хіба намагався робити фото. Старався, бо кожен рух впливав на байдарку, як штормова хвиля.

– Зараз у воду шувбовсне, — сказав П'ятка через плече Марека, простягаючи йому картонну чашку з гарячим чаєм.

Це були пророчі слова. Коли журналіст намагався підвестися та підтримати себе веслом, найбільша камера зісковзнула з його плеча. У відчайдушному жесті, щоб врятувати техніку вартістю кілька тисяч (а може, й кілька десятків тисяч злотих), хлопець кинув весло й спробував схопити об’єктив. Це призвело до того, що дві інші камери миттєво втекли з його плеча, а коли він спробував зловити їх обидві, остаточний вердикт і удар завдала сумка для об’єктивів, яка була зачеплена на його шиї ремінцем. Байдарка захиталася, як лінкор, уражений торпедою підводного човна, і журналіст впав у воду. Він не розмахував руками, як завжди, а міцно тримав камери.

На березі ніхто навіть не ворухнувся. Компанія просто реготала. Марек стрибнув уперед, але міцна рука втримала його на місці.

– Заспокойся, хлопче, там навіть метра немає. Нехай заморозить яйця, вже не захочеться героя з себе стругати.

Звичайно, через кілька секунд журналіст встав і глибоко вдихнув повітря. Але замість того, щоб зберегти рівновагу, він продовжував стискати камери. У цієї історії міг бути лише один кінець. Було кілька кашлів і хрипів, потім він упав на спину. Журналіст пірнув вдруге. Наступного разу, коли він виринув на поверхню, він ніби отямився і спробував відновити рівновагу, розмахуючи руками, як канатоходець. Це спрацювало, він стояв стабільно.

- Допоможіть? – чи то спитав, чи то покликав він.

— На жаль, — відповів міліціонер у званні штабного аспіранта. – Пана тут немає. Тому ми не можемо допомогти.