Знову й знову

На інформацію про цей абсолютно катастрофічний для австрійської розвідки випадок Стентон натрапив під час підготовки до місії. За рік перед Великою війною з’ясувалося, що Альфред Редль, шеф австрійської військової розвідки, продавав воєнні плани свого керівництва росіянам, бо потребував грошей на утримання свого коханця, теж офіцера розвідки.

— Так, читала, — визнала Бернадет. — Дуже масна історія.

— Ну от, і через Редля росіяни постійно згодовували австрійцям дезінформацію ще з 1903-го, тому цілком імовірно, що відомості, отримані від союзника Росії, вони заздалегідь уважали б за неправдиві.

— Темна справа, — погодилася Бернадет.

— Чекай, ти ще й половини всього не знаєш. Темна — не те слово. Адже вельми вірогідно, що навіть якби австрійці таки повірили британському попередженню про підготовку замаху в Сараєві, то все одно, можливо, пальцем об палець через це не вдарили б.

— Пальцем об палець не вдарили б? І дозволили б анархістам убити свого кронпринца?

— Поміркуй сама. Цей кронпринц одружився, бо закохався. Одружився всупереч волі імператора, який затято проти цього шлюбу заперечував. Так затято, що звелів своєму двору піддавати герцогиню справжнісінькому остракізму, а дітей, які народилися у неї з Францом Фердинандом, офіційно позбавив права спадкоємства. Не варто забувати і про те, що австрійській еліті давно вже руки сверблять поставити на місце Сербію. По суті, Франц Фердинанд — це один із небагатьох голубів, тоді як імператор — достеменний яструб.

Бернадет нахилилася і стиснула його за руку.

— Голуби і яструби? О Боже, Г’ю, твою манеру висловлюватися я просто обожнюю.

— То ти мені віриш?

— Так, чорт забирай, вірю! Але ти серйозно думаєш, що старий імператор міг бажати своєму племінникові смерті? Бо у того не досить родовита дружина?

— Влада ще й не таке з людьми робить, повір.

Стентон шкодував, що не може розповісти Бернадет усієї правди. Розповісти, що у попередній версії століття імператор, почувши про загибель свого небожа, насправді лиш полегшено зітхнув. В історії залишилися його слова: «Вища сила відновила порядок, який, на жаль, не зумів зберегти я». Якби вона це почула, то очі у неї, мабуть, стали б іще кругліші. Бо ж старий щиро вірив, що Франца Фердинанда порішив сам Бог, аби зберегти цілісність Габсбурзької династії.

— Сама бачиш, — повів далі Стентон, — у нас був один-єдиний надійний спосіб запобігти вбивству — відвернути його самотужки. Мене залучила до цієї справи група людей, зосереджена навколо кембриджського Трініті-коледжу. Вони дбають про збереження миру у світі й називають себе орденом Хроноса.

— Бога часу?

— Еге ж… бо часу залишалося вже небагато, треба було завадити Європі знищити саму себе.

Якусь хвилю Бернадет мовчала.

— Ну, в усьому цьому сенсу, звісно, більше, бо уявити тебе пансербським націоналістом якось складно, — озвалася врешті вона. — Гарна робота, до речі. Ти спрацював просто відмінно.

— Я мав надію, що не треба буде нікого вбивати — ні Принципа, ні, тим більше, ту бідолашну дівчину, яка там із ним стояла, — але коли я надійшов, він уже витягав зброю.

— Ти не мав вибору.

— Так. Думаю, вибору в мене не було.

— Дивовижно, як ти взагалі там опинився. У газетах писали, що трапилося якесь непорозуміння і водій повернув не туди. І все склалося так, наче ти знав наперед.

— З цією роботою рано чи пізно з’являється нюх на такі речі.

— Ніби шосте чуття?

— Еге… щось подібне.

— У будь-якому разі, ти направду впорався чудово.

— Дякую.

Знову запала мовчанка. Скориставшись нагодою, Стентон вимкнув і закрив свою «світлову коробку для фотографування».

— Дівчата від такого просто мліють, — озвалася Бернадет.

— Ага, тут мені й справді щастить.

— Скажи, всі шпигуни такі самі збіса привабливі, як ти?

— О Боже, ні, яке там. Я один-єдиний такий супер-сексі.

— Супер-сексі? Ще одне дивовижне слово, прошу дуже. Де ти їх береш?

— Маю дар.

Бернадет підвелася з-за столу і заходилася вкотре вже стягувати з себе сорочку.

28

Наступного ранку Стентон попрощався з Бернадет і подався далі своєю дорогою до Берліна — імперської столиці Другого Рейху, — де мав убити імператора.

Берлін, властиво, складався з двох міст.

Саме такого висновку дійшов Стентон, ласуючи морозивом на терасі кондитерської Кранцлера на Унтер-ден-Лінден.

Одне місто належало до дев’ятнадцятого століття, інше — до двадцятого.