Знову й знову

— Як там описували, Г’ю, того стрільця, який зумів утекти? Шість футів на зріст, вуса. То міг бути хто завгодно, навіть ти. Ти сам сказав так у потягу, пам’ятаєш? От лише то мав би бути серб. А якщо ні? Раптом то був англієць, який знає сербську? Чи навіть серб, який говорить чудовою, загадковою англійською? Що писали в газетах про зброю, Г’ю? Що куля, якою вбили Принципа, — невідомого різновиду? — Вона гойднула в нього перед очима пістолетом. — Я — не з міських дівчат. Різних рушниць та пістолів бачила за життя немало, але такий не траплявся мені ніколи, і про марку «Ґлок» я теж зроду не чула. Відверто кажучи, я навіть не розумію, з чого він зроблений. Секретне спорядження? Може, сербське секретне спорядження? Знаєш, Г’ю, ти, видно, таки шпигун, але, крім того, ти ще й убивця, і не зруйнував учора мир у Європі тільки тому, що поцілив не того. Ти вбив свого.

На очах у неї бриніли сльози, та рука не тремтіла, а на обличчі читалася рішучість.

— Віддай мені пістолет, Берні, — сказав Стентон.

— Нічого подібного. Ти — під арештом, Г’ю. Знаю, після того, що у нас було відучора, це звучить просто смішно, але я здам тебе поліції. Вибач, мушу так зробити, бо ти — чоловік страшенно небезпечний. Опиратимешся — я стрілятиму, попереджаю. Що це за пістолет, я, може, й не знаю, але де у нього гачок, розберуся, не сумнівайся.

— Ти ж не вистрелиш у голого чоловіка, Берні. Це… не за правилами.

— Ще й як вистрелю, повір.

— Не вистрелиш, бо пістолет на запобіжнику.

Очі Бернадет мимоволі ковзнули вниз, на зброю, і тієї ж миті Стентон різко ступив уперед і одною рукою вихопив у неї пістолет, а другою одночасно затиснув їй рота, щоб не закричала.

Затиснув вуста, які так причарували його своєю усмішкою, коли він уперше побачив їх у потягу. Вуста, які, ще й години не минуло, так палко цілував. Однозначно, темп життя у цьому новому світі явно набирав ходу.

— Ти щойно припустилася великої помилки, тому тепер слухай мене дуже уважно, — спокійно сказав він. — Не виривайся, прошу! Я страх як не хочу завдати тобі шкоди… хоч і знаю тебе лиш один день, але вже дуже люблю, тому, будь ласка, перестань вириватися і послухай. Я не промахнувся, Берні. Я вбив того, у кого цілив. Пригадуєш, що ти сказала у потягу? Що я, на твою думку, не з тих, хто промахується? Ти мала рацію. Я таки не з тих. Я приїхав у Сараєво, щоб відвернути вбивство, а не скоїти, і з цим упорався. Вбив Гаврила Принципа, перш ніж той убив Франца Фердинанда. І так, я британський військовий, це правда, але з армії мене тимчасово відрядили для виконання однієї дуже особливої місії. Місії цілковито неофіційної. Розумієш, деяким надзвичайно впливовим людям у Британії стало відомо про плани сербів скоїти напад на члена австрійської імператорської родини, але відправити агента, який завадив би здійсненню цих планів, звісно, не можна було. Маю на увазі, офіційно. Офіційно Британія шпигунів не має і шпигунством не займається. Діяльність британського громадянина в Боснії за дорученням свого уряду становила б серйозне порушення австрійського суверенітету і могла б сама по собі призвести до неабиякої кризи. Тому в армії мені надали відпустку, а сюди я прибув як цивільна особа, щоб перешкодити планам сербів. — Викладаючи все це, Стентон не міг не відзначити про себе, що кожне сказане слово — чистісінька правда; опустив він тільки той факт, що на виконання цього завдання його відрядили з відстані у сто одинадцять років. — Розумієш, мої керівники у Британії бачать точнісінько те саме, що й ти чи будь-яка інша розсудлива людина: якби серби вбили спадкоємця австро-угорського престолу, це створило б реальну загрозу війни в Європі, ба навіть у цілому світі. Та цього не сталося. А не сталося тому, що я застрелив Принципа.

Бернадет перестала звиватися й викручуватися у нього в руках. Вона уважно слухала, і з кожним його словом очі у неї округлювалися все більше й більше. Стентон обережно прибрав руку з її рота. Вона не закричала.

Нараз він усвідомив, що, наче той дурень, стоїть посеред кімнати у чому мати народила, і сказав:

— Я б хоч штани натягнув. Ти не закричиш, можна тобі вірити?

Бернадет кивнула, проте всіх сумнівів явно ще не позбулася.

— Британському уряду зовсім не конче було відправляти на таке завдання власного шпигуна, — мовила вона. — Якщо їм стало відомо про змову, то чому вони просто не попередили австрійців, щоб ті захистили ерцгерцога?

Стентон тут-таки навів дві вельми вагомі причини:

— Ну, по-перше, це могло банально не спрацювати. Британія, ти ж пам’ятаєш, пов’язана у рамках Троїстого союзу, чи то пак Антанти, з Росією, а росіяни підтримують сербів. Австрійські військові Росії не довіряють патологічно і мають для цього всі підстави, адже допіру торік виявилося, що їхній головний шпигун — російський кріт.

— Кріт?

— Це означає — подвійний агент. Ти ж, напевне, читала про скандал з Альфредом Редлєм?