Зоряна електричка

— Нічого я не порушую. У вас є протокол? Немає протоколу! Тому я нічого не порушую. Але я готовий підписати протокол і сплатити штраф, лише знайдіть палія.

На вулиці слідчий замислився. Мотивів для злочину могло бути два: підступи конкурентів та помста. Поруч іншого салону не було, отже, конкуренти відпадали. Залишалася помста. Помста за крупний програш. А програвся напередодні саме Сергій Воронецький. Кошкін розпитав про підозрюваного у дільничного міліціонера. Той про Воронецького нічого доброго не сказав:

— Так це… Сергію Васильовичу! Він же на моїй дільниці перший хуліган і розбишака! Якщо ви мене його позбавите — свічку за ваше здоров'я поставлю, їй-бо!

Наступного дня слідчий вирушив до Сергія Воронецького додому. Двері відчинила неохайно вдягнена, немита й нечесана тітка.

— Ну? — непривітно запитала вона.

— Я з міліції, ось моє посвідчення, — показав документ слідчий. — Воронецькі тут мешкають?

— Тута, — відповіла тітка.

Чутливий ніс старшого лейтенанта вловив неприємний запах горілчаного перегару, змішаний із тютюновим смородом.

— Сергій — ваш син? — продовжував він свої запитання.

— То й що?

— То син чи не син?

— Ну, син.

— Він удома?

— Сергійко, чи що? А де ж йому бути у таку рань? Дрихне, мабуть…

— То ви що, не знаєте, вдома син чи ні?

Тітка гикнула, достала з кишені пачку цигарок і закурила:

— А куди він дінеться? Де б не вештався, все одно до рідної матері повернеться.

— Ну-ну, — саркастично зауважив старший лейтенант. — Ведіть мене до нього.

— З якого дива? — стала на дорозі господиня. — У вас ця… Санкція є? — і знову гикнула.

— Для того, щоб побалакати з вашим сином, мені жодної санкції не потрібно. Або пропустіть мене до нього, або ведіть його сюди.

— Ну, проходьте… — Жінка зробила крок убік, звільняючи прохід. — Догрався, поганець! І що він накоїв?

Слідчий неприязно поглянув на цю нечупару.

— Це ми зараз у нього запитаємо.

Серга міцно спав. Із першого погляду було зрозуміло, що жіноча рука вже давно не давала ладу не тільки цій кімнаті, а й усій брудній та занедбаній квартирі. Простирадла на ліжку були сірі, не прані, мабуть, років сто. На старому пошарпаному столі стояла недопита пляшка пива та попільничка з недопалками. Слідчий похитав головою і, вказавши на стіл, докірливо сказав:

— А йому навіть і шістнадцяти немає.

— А вам що до того? — неприязно пробурмотіла господиня.

— Воронецький, прокидайся! — почав термосити Сергу слідчий. — Прокидайся, хлопче…

Серга закліпав сонними очима. Спочатку він побачив матір і, звертаючися до неї, запитав:

— Чого тобі?

— Скільки разів я тебе попереджала: не вештайся де попало… Дострибався? Міліція до тебе прийшла.

— Міліція? — здивувався Серга, перевів погляд на слідчого та сів на ліжку. — Нащо міліція? Чому міліція?

— Воронецький, ви грали позавчора у салоні ігрових автоматів, що через дорогу від вашого дому?

Серга наморщив лоба, згадуючи, що ж було позавчора, а потім невпевнено відповів:

— Ну, грав… Здається…

— І програли велику суму?

— Ну, не таку вже й велику…

Мати аж підскочила:

— Звідки в тебе гроші? Яка велика сума, пане слідчий? Та у нього від народження у кишені вітер свище!

— Помовчіть, громадянко Воронецька! Краще треба було за сином дивитися, тоді такі питання б не виникали. Отже, програв, — слідчий знову глянув на Сергу. — А де ти був учора з сімнадцятої до вісімнадцятої?

— Учора? Вчора… А! Вчора у цей час я був на Хрещатику.

— Що там робив?

— Гуляв, — знизав плечима Серга.

— Чи може хтось це підтвердити?

Серга подумав:

— Ніхто. Я просто гуляв.

— Ось так… Отже, алібі в тебе немає. І пиво, я дивлюсь, у скляних пляшках п'єш? А бензинчик-то у салон саме в такій скляній пляшці закинули! Громадянине Воронецький, — проговорив слідчий, карбуючи кожне слово, — ви затримуєтеся за підозрою у навмисному підпалі салону ігрових автоматів.

— Я?!! — аж захлинувся від подиву Серга. — Але я не підпалював!!!

— Розберемося, — незворушно відповів слідчий. — Збирайся, поїдеш зі мною.

— Ану стій! — обурилася мати. — Як збирайся? Куди забирайся? Адже він ще неповнолітній!

— А вам, громадянко Воронецька, я би порадив краще за сином дивитися! А то як би за ним конвой не почав наглядати. Давай, Воронецький, збирайся!

Під материні охання та стогін Серга почав натягувати штани, а потім, плутаючися пальцями, застібати ґудзики на сорочці. Сергу повезли на старій міліцейській «Волзі», а за годину весь двір знав: Серга підпалив салон ігрових автоматів пляшкою бензину за те, що програв «однорукому бандитові» купу грошей.

* * *