Зоряна електричка

І друзі вирушили до парку. Ще здалеку вони побачили біля буя незвичайну компанію — цілий натовп рудих котів. Тобто коти були абсолютно звичайними, з чотирма лапами, хвостами та головами. Незвичайним було те, що всі вони були рудими й абсолютно однаковими.

— Оба-на! — вигукнув здивовано Льоха. — Диви, скільки рудих котів розплодилося!

* * *

Погода була чудова, тепло, вітру немає… Сонечко пригрівало і навівало сон, отже, втрьох і дрімали.

— Яка приємна планетка, — спросоння пробурмотів Мозя, — ні тобі динозаврів, ні абсолютного розуму… Я б з таких відряджень не вилазив!

— Не заперечую, — погодився Флоквел.

— Хтось іде! — нашорошився Блостер. — Тубільці!

І справді, вдалині з'явилися двоє тубільців. Обидва невисокі на зріст, один темненький, другий рудий. Тубільці вели жваву бесіду. Тубільці підійшли ближче. Тут же подали ознаки життя аналізатори мови.

— Один тубілець привернув увагу іншого тубільця звуком, що не піддається аналізу. Мабуть, ідеться про представників місцевої фауни. Тубільці чимось здивовані… Не піддається перекладу слово «рудий», недостатньо інформації… Мабуть, ідеться про якусь характеристику представників місцевої фауни. Слово «розплодилися» має коріння «плід», що відповідно до словника коренів означає щось, що виросло на представниках флори. Як слово «плід» співвідноситься з фауною, неясно, не достатньо інформації.

Аналізатор мови продовжував бубоніти, але Блостер вже не слухав його. Щось привернуло його увагу до рудого тубільця, він схопився й одним стрибком заскочив на буй.

* * *

— Коли буй відремонтують, — продовжував розмову Маняма, — якщо дадуть дозвіл, злітаємо до нас. На електричці це швидко, півгодини — і ми вдома. Чи до діда на Менпель. Знаєш, який у мене дідусь прикольний? Ого! Він працював у загоні супроводження, стільки всякого бачив! А ще у нього є нагородний граваствол… І ще він знає боротьбу хус. Він мене якось прийомчиків навчав. Раз! — і ти вже на лопатках! — Маняма схопив уявного супротивника за руку та кинув через голову.

Один кіт, мабуть, злякавшись раптового руху, схопився і стрибнув на валун.

— Манямо? — несподівано нявкнув кіт.

— Що? — наче вдарився у стінку, зупинився Маняма. — Ти чув, Льохо? Хтось сказав «Манямо»!

Рудий кіт, той самий, який стрибнув на валун, полегшено зітхнув і миттєво перетворився на двійника Манями.

— Ви хто? — анітрохи не злякавшись цього неочікуваного перетворення, але все ж здивовано запитав Льоха.

— Ти що, не зрозумів?! — загорлав зраділий Маняма. — Це ж наші! Вони просто лякати тебе не хочуть! Рятувальники, це ви?

— Ні, Манямо, це я, твій дідусь Блостер!

— Дідунчику!

Було дивно, мабуть, дивитися збоку, як хлопчик кидається точно такому самому хлопчику на шию, цілує його у щоку та ще кричить, наче навіжений — правда, своєю голушською мовою:

— Ура!!! Дідунчик приїхав!!!

Двійко котів нашорошено дивилася на двох Маням і тубільця. Маняма зробив рух рукою, заспокоюючи всіх:

— Льоха у курсі. Можете набувати звичайного вигляду.

Одразу з галявини зникли руді коти і двійник Манями, а з'явилися три не звичних для Землі істоти. Взагалі вони мали із землянами багато спільного: пара рук, пара ніг, тулуб та голова. Мабуть, закони еволюції для всіх планет однакові, і природа обирає найраціональнішу побудову тіла, найбільш пристосовану для боротьби за виживання.

Коли з'явилося троє голушкоїдів, Льоха від несподіваного вигляду свого друга трохи отетерів, але вчасно опанував себе:

— Ось ти справжній який! І чого очі таки великі? У вас що, на планеті темно?

— Не знаю… Але у вас на планеті для нас сонце світить надто яскраво.

— Блостере, а як ти впізнав, що рудий тубілець — це Маняма? — поцікавився Мозя.

— Розумієш, — Блостер весело підморгнув онуку, — нам у загоні в тіло вживляли мікрочіпи, які вловлюють флюенси швидких нейтронів. Вони особливо індивідуальні і при схрупчуванні матерії…

— Та не слухай ти його! — реготнув Флоквел. — Це він тобі баняки катає! Прийомчик хус він побачив! Онука навчав прийомів, га, старий? Схрупчування матерії… Флюенс швидких нейтронів… Мікрочіпи під шкірою… Спритний памороки забивати, Блостере, ой і спритний!

Пореготали. Голушкоїди з цікавістю розглядали Льоху. Розпитували один одного хвилин із двадцять. Тубільця з усіх боків просканували комунікатором, мову його було вивчено мовними аналізаторами, все упаковано в інформаційну базу. Льоха був так захоплений дивовижними подіями, що забув про все на світі. Ще б пак! Хто може похвалитися другом з іншої планети? І що цей друг жив у твоїй квартирі, та й ще у вигляді рудого кота? А знайомство з інопланетними рятувальниками та дідусем Блостером?

Як не відтягував Льоха момент розставання, але все ж таки він настав:

— Знаєш що, Льохо, — сказав дід Блостер, — я звернуся за дозволом на твій візит до нашої служби космічних контактів. Якщо буде добро, то ти обов'язково побуваєш у нас. На жаль, нам не дозволяють залишати на інших планетах свої речі, це може мати непередбачувані наслідки для розвитку вашої цивілізації, але ти нас не забувай. Я думаю, що ми з тобою ще обов'язково зустрінемося. Дякую тобі за Маняму!