Читаем 1795 полностью

Кардель вагається, але чекає. До будинку майже нікого не впускають, тому він повертає за ріг. Чорний вхід теж замкнений, але тут охорони набагато менше. Назустріч вибігає констапель, і Кардель посилає його за Блумом. За декілька секунд із дверей виглядає вже сам секретар, у капелюсі та з плащем у руці.

— Карделю, ти вчасно! Я тікаю з поля бою. Хай живе свобода!


Чоловіки сідають за хиткий стіл в одній із забігайлівок, де подають гарячий шоколад, сподіваючись заробити трохи грошей, поки кав’ярні зачинені. Вільний куток Кардель здобуває за допомогою ліктів та грізного вигляду.

— Що відбувається?

Блум корчить здивовану міну.

— Ти справді не знаєш? Ти, мабуть, єдиний у місті, хто досі не знає. Чи ти газет не читаєш? Чи не маєш друзів?

Кардель простягає руку за однією з газет і переглядає заголовки.

— Останнє, що я читав на цих шпальтах, були супереч­ки поетів щодо віршових розмірів. А друзів, за деякими виключеннями, вважаю ще тією наволоччю, і, здається, це цілком взаємно.

Усупереч своїм словам, Блум нахиляється і шепче — так, ніби його новина ще для когось таємниця.

— Уночі на герцога влаштували засідку. Група замов­них убивць із зарядженою зброєю ховалася в кущах у парку аж самісінького Дроттнінгольма. Вистріли було чути аж у замкових салонах.

— Герцога застрелили?

Блум мотає головою.

— Ні, змовники помилилися. Герцог за своєю природою схильний до любовних пригод, і, бува, дійсно вибирається до парку на пізні побачення. Та цього разу йому пощастило. Вогонь відкрили по охоронцю, що трохи схожий на герцога статурою і поставою. Але й тут змовники не поцілили, лише продірявили охоронцеві плаща. Той, звісно ж, відразу прибіг до замку і всіх підняв на ноги. Убивцю і ще двох його поплічників шукали всю ніч і досі не знайшли.

— Хто стріляв?

— Звичайно ж, ґуставіанці. Соратники Армфельта нікуди не поділися, просто сховалися в підпіллі. Їм кортить, аби юний принц продовжив справу батька, і вони вважають, що досить прибрати герцога — і регентський режим упаде, як карткова хатинка від вітру.

— Ясно, значить насправді нічого особливого не сталося. Лише даремно здійняли галас.

— Маєш рацію. Але політичні наслідки будуть довготривалими. Така агресія якраз на руку Ройтергольму, щоби посилити переслідування опозиції. Він відразу ж зая­вив, що це помста за закриття газети «Екстра Постен» — мовляв, негідники готові пролити кров за право публікувати всілякі нісенітниці без цензури. У палаці й у домі Індебету всі гасають, як навіжені, намагаючися відзначитись старанністю та лояльністю. Та імена учасників змови досі нікому не відомі, тож усі ці намагання даремні. Тому я й самоусунувся від справ.

Кардель прокашлюється, шукаючи потрібні слова, та, як завжди, задовольняється тим, що першим спало на думку:

— Насправді я прийшов до тебе в іншій справі.

Блум опам’ятовується, його обличчя ясніє.

— І справді, пробач. Отой загадковий наглядач Прядильного дому…

— То що?

— Я дещо дізнався. Гюбінетт, із яким Петтерссон сидів в одному кабінеті, охоче поділився деякими подробицями за якихось два-три кухлі пива. Твої підозри виявилися слушними. Того вечора дійсно мали місце особливі обставини.

Блум витримує театральну паузу, а Кардель підігрує секретареві, зображуючи обпеченою мармизою безмежну цікавість.

— Уранці того дня Петтера Петтерссона звільнили. Про це повідомив сам інспектор Кроок, рішення оскарженню не підлягало. Петтерссон повинен був забратися того ж дня — і це після багатьох років служби.

— Сто чортів!

— Гюбінетт, як зацікавлена сторона, вирішив з’ясувати перебіг подій. Рано-вранці до Кроока прибув поважний гість із якоїсь установи, що розслідує різноманітні порушення у Прядильному домі. Заклад привернув до себе увагу філантропів, адже у ці скрутні часи таких виправних інституцій вже майже не залишилося. Йшлося про неодноразові безпідставні покарання бранок, котрі Петтерссон здійснював майже виключно задля власної примхи. На прохання гостя Кроок власною персоною відвідав Прядильний дім, і саме у цей момент Петтерссон нещадно шмагав якусь бідолаху, до того ж із таким стояком, що аж штани тріщали по швах. Кроок довідався від інших пальтів, що дівчина була новенькою у Прядильному домі і, не знаючи тутешніх звичаїв, мала необережність попросити на сніданок ще один сухар. Кроок одразу ж вирішив оглянути тамтешній лазарет і нарешті виявив причину невиконання норм прядіння. А далі ти і сам можеш здогадатися. Петтера Петтерссона тверезим більше не бачили, за словами Гюбінетта, він утратив сенс життя. Тож той двобій виявився дуже своєчасним, а той, хто його вбив, зробив йому велику послугу.

Поки Кардель тре набряклі очі правою рукою, за заплющеними повіками йому ввижаються якісь марева. Нарешті питає:

— А що відомо про гостя Кроока?


Кардель стукає до Вінґе. У відповідь знову тиша. Цього разу двері виявляються замкненими. Кардель заглядає у замкову щілину і крутить головою, щоби краще роздивитися. Вкриті порохом пляшки так і стоять на столі акуратними рядами, всі корки на місці. У помешканні нікого немає.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Охота на царя
Охота на царя

Его считают «восходящей звездой русского сыска». Несмотря на молодость, он опытен, наблюдателен и умен, способен согнуть в руках подкову и в одиночку обезоружить матерого преступника. В его послужном списке немало громких дел, успешных арестов не только воров и аферистов, но и отъявленных душегубов. Имя сыщика Алексея Лыкова известно даже в Петербурге, где ему поручено новое задание особой важности.Террористы из «Народной воли» объявили настоящую охоту на царя. Очередное покушение готовится во время высочайшего визита в Нижний Новгород. Кроме фанатиков-бомбистов, в смертельную игру ввязалась и могущественная верхушка уголовного мира. Алексей Лыков должен любой ценой остановить преступников и предотвратить цареубийство.

Леонид Савельевич Савельев , Николай Свечин

Детективы / Исторический детектив / Проза для детей / Исторические детективы
Агент его Величества
Агент его Величества

1863 год: в Европе военная тревога. Западные державы требуют от России прекратить боевые действия против польских повстанцев, угрожая начать интервенцию. Император Александр II решает передислоцировать российские эскадры в североамериканские порты, дабы оттуда бить по коммуникациям англичан и французов. Но США тоже объяты войной: Юг сражается против Севера. Американские политики погрязли в интригах и коррупции, и российские моряки для них – лишь разменная монета в собственных расчётах.Разобраться в этом хитросплетении высоких интересов и тёмных дел предстоит чиновнику по особым поручениям при Министерстве иностранных дел Семёну Родионовичу Костенко. Впереди его ждёт борьба с недругами России, политическими проходимцами и мошенниками из собственного ведомства. Чья возьмёт? Об этом и многом другом повествует роман «Агент его Величества».

Вадим Вадимович Волобуев , Вадим Волобуев

Детективы / Исторический детектив / Исторические детективы