1795

Проте зараз Тюко чекає на фахівця, походжає туди-­сюди і щомиті поглядає на кишеньковий годинник, що придбав на заміну попередньому, відданому у заставу. Двері відчиняються, і слуга Буліна приводить гостя, що мало не запізнився. Сетон змірює молодого чоловіка досвідченим оком. Убрання на ньому заношене, погляд лестивий. Гість низько кланяється у відповідь на слова Тюко:

— Моє шанування! Можливо, ми вже колись зустрічалися. Минулого року мій підопічний Ерік Тре-Русур перебував на лікуванні в Данвінкені. Моє ім’я Тюко Сетон.

Пересічне обличчя лікаря Сетонові нічого не говорить. Та й лікар теж не пригадує, щоби колись перетинався з Тюко, але із ввічливості морщить чоло, ніби пригадуючи.

— Пана Тре-Русура я бачив, коли навчався у професора Гаґстрема. Наскільки я тоді зрозумів, то був безнадійний випадок, який, до того ж, неабияк ускладнив прибирання божевільні.

Лікар ніяково відводить погляд і шарпає затертий манжет.

— Прошу пробачення за грубе висловлювання. Це наслідок тривалого перебування в медичному середовищі. У нас доволі брутальний жаргон, який, гадаю, використовується, щоби приховати справжні почуття. Запевняю, що насправді я хотів висловити лише турботу.

— Турбота нас об’єднує. Ким би ми були без любові до ближнього? Щойно не стало бідолашного Еріка, як життя доручило мені опікуватися ще однією знедоленою особою.

— Тож пан викликав мене для консультації?

— Саме так.

Сетон дає лікареві декілька монет і відчиняє двері до сусідньої кімнати. На ліжку сидить дівчина у самій лише нічній сорочці. Її підтримує за плечі служниця, намагаючись напоїти, коли ж Сетон подає знак, вона виходить. Лікар начіпляє окуляри, якими обзавівся не стільки за потреби, як із поваги до свого наставника, закочує рукави і піднімає брову.

— Можемо починати?

— Авжеж. Прошу вас одразу все коментувати.

Лікар якийсь час розглядає дівчину критичним поглядом.

— Отож, дівчині десь від п’ятнадцяти до двадцяти років. Точніше визначити вік важко, бо обличчя геть позбавлене виразу.

Лікар по черзі піднімає ноги і руки дівчини, оглядає живіт і спину.

— Вона й досі в непоганій формі, попри всі негаразди. Рухи плавні, як і годиться для її віку, помітних ушкоджень немає. На шкірі живота розтяжки від недавньої вагітності.

Чоловік проводить рукою перед застиглим обличчям дів­чини, спершу повільно, а тоді різко — із боку у бік і по діагоналі. Жодної реакції. Тоді повертає її голову до вікна і до стіни.

— Вона не бачить, бо погляд не фіксується. Зіниці не звужуються і не розширюються.

Лікар пальцями намацуює на шиї судину і рахує удари пульсу, поглядаючи на кишеньковий годинник. Піднімає одну руку дівчини і відпускає — рука падає. Тоді якийсь час сидить, задумавшись, і різко, без попередження, щипає дівчину за бік.

— Серце міцне, удари рівномірні, частота пульсу відповідають її віку. Раптові стимули не чинять жодного впливу.

Лікар знімає окуляри, ретельно протирає скельця кінцем краватки, обережно кладе їх назад до кишені камізельки і звертається до Сетона:

— Дозвольте спитати, що саме призвело до цього стану?

— Скажімо так — жахливе потрясіння.

— Коли це сталося?

— Минулої зими.

Лікар із розумінням киває, ніби саме це й очікував почути.

— Я так і думав. Свідомість, чи то пак душа, залишила свою домівку. Для лікування таких станів потрібно завдати тілу сильного подразнення, щоби свідомість повернулася. Колись таких хворих навмисно заражали коростою, але тепер у нас є сучасніші методи: пацієнта швидко крутять по колу на ліжку-каруселі. Це вселяє в них такий жах, що божевілля відступає і людина повертається до тями. Це неабияке видовище, справжній тріумф механіки. Я сам якось нарахував понад сто двадцять обертів за хвилину. Від такого прискорення вся кров кидається до голови, навіть витікає з очей, як сльози.

— І пацієнти покидають це ліжко здоровими і неушкодженими?

Лікар якусь хвилину вагається.

— Механізм досить новий. Звісно ж, потрібен час, щоби відпрацювати методику. До того ж, навіть найкращі ліки ніколи не гарантують позитивний ефект. Кожна душевна недуга має свої особливості. Незаперечним є лише той факт, що цей метод творить дива у тих випадках, коли не допомагають проносні. Якщо потрібно, я можу домовитися про час.

Сетон тре жорстке підборіддя.

— Гадаю, поки що моя підопічна обійдеться без ліжка-­каруселі. Однак запевняю вас, що ваші слова змусили мене задуматися. Тож кошти витрачено на консультацію не даремно.

Тюко проводжає лікаря до дверей.

— І ще одна річ, пане лікарю… Оскільки вам тепер відомо, де я мешкаю, я, зі свого боку, довідався, де проживає­те ви. Тож прошу вас забути мою адресу, тоді і я забуду вашу.

8.