Читаем 1795 полностью

— Мені доводилося розмовляти із представниками влади, але ви геть не такий, як вони. Я простий чоловік, пастух своєї отари і непогано розбираюся в людях. Ви здаєтеся мені доброзичливою людиною, тож охоче виконаю ваше прохання.

Вінґе робить жест у бік дерев:

— Ви залишили плащ і капелюх під драбиною. Навіть звідси я бачу, що ви носите жалобу.

— Вовк загриз одне з ягнят.

— Ягня називалося Альбрехт?

Ларс Свала щиро дивується.

— Звідки вам відомо?

— Це ви перенесли його до церкви Святого Якуба чи хтось інший із вашої громади?

Свала кладе величезні кулаки на коліна, наче дозволяє закувати себе в кайдани.

— Це зробив я сам.

— Тоді я прошу вас розповісти усе від самого початку.

— Тієї ночі я не спав, сам не знаю, чому. Дослухався до вітру, що шаленів із кожною годиною. Я наче відчував, що станеться щось страшне. Несподівано з подвір’я донеслись невиразні звуки і, запаливши ліхтар, я вийшов і знайшов там Альбрехта, із тіла якого стримів якийсь сталевий предмет. Я спитав, хто заподіяв йому таку кривду, і тоді він приклав руку до власних грудей. Усе, що я міг тоді зробити, це благословити його і тримати його руку в останню хвилину. Наближався світанок. Я заніс тіло Альбрехта до моєї кімнати, щоби бути з ним поруч. Зрозумійте, це було непростим рішенням: я несу відповідальність за всю паству, а в нас чимало ворогів. Така подія мог­ла би завдати нам непоправної шкоди. Тому я дочекався наступної ночі й відніс тіло на цвинтар, де поклав його так, аби тамтешній священник відразу ж знайшов хлопця вранці. Краще освячена земля коло церкви, ніж вічне прокляття.

— Хлопця поранили на вашому подвір’ї?

— Судячи з усього, ні.

— Чи відомо вам, звідки він прийшов?

— Його лівий черевик був по вінця повний крові і залишав сліди. Я зміг простежити їх лише до брами. Вже починався дощ, і з кожною хвилиною слідів ставало все менше.

— А з якого боку прийшов Альбрехт?

Свала вказує у бік Стреммена. Вінґе киває.

— Якщо ваша розповідь правдива, то він прийшов не здалека. Чи не бракує у вашій пастві ще якогось ягняти?

Обличчя Свали застигає у благальному виразі.

— Це Вільгельм, кузен Альбрехта. Тільки не кажіть, що він також причетний до цієї справи!

Вінґе подумки радіє, що не належить до таких, як Свала, і не зобов’язаний завжди казати правду. Тому користає­ться своїм правом промовчати і швидко міняє тему:

— Ви поклоняєтесь іконам? Чи можу я подивитися на ваш молитовний зал?

Свала спершу не рухається, а тоді, здогадавшись, що його пощадили від виголошення жахливої правди, мимоволі схиляє голову на знак вдячності. Він підводиться і веде гостя до молитовного дому. У залі стоять лави — прості дошки поверх козлів, виставлені півколом, аби наблизити кожного віруючого до вівтаря. Над вівтарем висить розп’яття — прибитий до хреста Спаситель з терновим вінком на голові. Вінґе підходить ближче, щоби краще роздивитися у тьмяному світлі всі деталі страждань висіченої з дерева фігури, які він уже бачив у плоті.

— Розкажіть, будь ласка, про його рани.

— Їх п’ять. По одній рані від цвяхів на кожній долоні та ступні. Ну, і слід від списа центуріона Лонгина.

Вінґе проводить пальцями по правому боку грудної клітки, де невідомий майстер ретельно вирізьбив відкриту рану, завужену з боків і з краями, схожими на пелюстки щойно розкритого квіткового пуп’янка. Замріяний голос Свали пояснює:

— Закривавлена грудна клітка. Для нас вона особлива, під нею сховане святе милосердне серце, готове прийняти у себе кожного грішника і спасти його.

Вінґе щось довго обмірковує, а тоді раптом обертає­ться:

— Чи знайоме вам ім’я Тюко Сетона? Цього чоловіка легко впізнати за шрамом коло кута рота.

Свала блідне і мовчить, його починає трусити. Нарешті він вимовляє:

— То це все через нього?

— Як саме перетнулися ваші шляхи? — питає Еміль.

— Тюко прийшов до нас якось увечері, під час проповіді в Місті-між-мостами. Я відразу побачив, що його душа потребує допомоги, і щоб спасти її, надавав йому притулок упродовж літа.

— То він жив під вашим дахом?

— Я почав здогадуватись про його істинну суть. Але порятунок таких грішників, як він,— моє покликання. Тоді я ще в це вірив і сподівався на Божу поміч. Проте здолати такого біса можна лише самому ставши таким же бісом, чи не так?

Вінґе ствердно киває замість відповіді. Тоді береться уточнювати подробиці: коли Сетон ішов і коли повертався, що казав, що помічав за ним пастор. Задоволений відповідями, Еміль уже збирається піти, але в останню мить зупиняється.

— Чи відомо вам, що Сетон — син священника?

Свала обертається і коротко киває.

— Я здогадувався…

Пастор запинається, але все ж веде далі:

— Я хотів прогнати Тюко, але він попросив мене про одну останню послугу. У південних краях Сетон, буцімто, заразився якоюсь лихоманкою, що ніяк його не залишала. За його словами, наближався черговий напад, тож він попросив у мене дозволу перебути гарячку тут.

Свала переступає з ноги на ногу й розщіпає верхній ґудзик сорочки, котра знову починає просякати потом.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Охота на царя
Охота на царя

Его считают «восходящей звездой русского сыска». Несмотря на молодость, он опытен, наблюдателен и умен, способен согнуть в руках подкову и в одиночку обезоружить матерого преступника. В его послужном списке немало громких дел, успешных арестов не только воров и аферистов, но и отъявленных душегубов. Имя сыщика Алексея Лыкова известно даже в Петербурге, где ему поручено новое задание особой важности.Террористы из «Народной воли» объявили настоящую охоту на царя. Очередное покушение готовится во время высочайшего визита в Нижний Новгород. Кроме фанатиков-бомбистов, в смертельную игру ввязалась и могущественная верхушка уголовного мира. Алексей Лыков должен любой ценой остановить преступников и предотвратить цареубийство.

Леонид Савельевич Савельев , Николай Свечин

Детективы / Исторический детектив / Проза для детей / Исторические детективы
Агент его Величества
Агент его Величества

1863 год: в Европе военная тревога. Западные державы требуют от России прекратить боевые действия против польских повстанцев, угрожая начать интервенцию. Император Александр II решает передислоцировать российские эскадры в североамериканские порты, дабы оттуда бить по коммуникациям англичан и французов. Но США тоже объяты войной: Юг сражается против Севера. Американские политики погрязли в интригах и коррупции, и российские моряки для них – лишь разменная монета в собственных расчётах.Разобраться в этом хитросплетении высоких интересов и тёмных дел предстоит чиновнику по особым поручениям при Министерстве иностранных дел Семёну Родионовичу Костенко. Впереди его ждёт борьба с недругами России, политическими проходимцами и мошенниками из собственного ведомства. Чья возьмёт? Об этом и многом другом повествует роман «Агент его Величества».

Вадим Вадимович Волобуев , Вадим Волобуев

Детективы / Исторический детектив / Исторические детективы