1795

— Югане, ти спітнів, як повія у церкві.

— У чому справа, Мікелю? Чому ми зупинилися? А як же випивка та закуска?

— Ось твоя обіцяна ночівля. Добре, що гробарі залишили лопати, щоби я міг тебе як слід укрити. Тут тобі буде спокійно, спатимеш досхочу.

— Що за витівки?

Між великим і вказівним пальцями Карделя щось жовтіє наче бурштин.

— Цей передній зуб я знайшов у себе на сходах декілька тижнів тому. Він такого ж кольору, як і решта твоїх зубів. Ану перевірмо, чи пасуватиме він до щілини у твоїй верхній щелепі!

Кройтц перестає дурнувато шкіритися і міцно стуляє губи, як церковні ворота.

— Годі, Югане! Відколи ми рушили від корчми, ти постійно тримаєшся за ножа. Якщо хочеш битися холодною зброєю, то саме час. Може, хоч цього разу ти помив лезо? Востаннє ти заразив мене правцем, я ще й досі не зовсім оклигав. Можливо, це саме твій шанс.

Кройтц опускає очі та бачить, як його зрадливий правий кулак міцно тримається за руків’я — аж побіліли кісточки. Тремтячою рукою витягає із піхов заржавілого і вкритого пліснявою ножа, перехоплює чорний погляд Карделя і відчуває такий жах, що весь його войовничий запал враз кудись пропадає. Кройтц відкладає ножа і здає­ться, піднімаючи догори долоні.

— Чудово, Югане. Тепер перед тобою стоїть ще один вибір: або ти лягаєш на дно ями і я засипаю тебе землею, щоби ти гідно покинув цей світ, або ж ти називаєш ім’я того, хто замовив моє вбивство, і цієї ж ночі ведеш до його брами.

Кройтц чує якийсь дивний звук і тамує подих. Голова йде обертом, йому здається, що він балансує на краю прірви. Звук цей — щось схоже на завивання вітру в кронах дерев, але насправді холодне повітря нерухоме, як бліде обличчя смерті. На якусь мить Кройтцу вчувається шепіт мерців із могил, які благають його зігріти сиру землю. Ногами ллється приємна гаряч, і хоча Кройтц розуміє, що просто обмочився, тепло повертає його до тями. Хай би яким було життя, скільки би болю завдавало, проте воно все ж таки варте своєї ціни.

І водночас йому стає ясно, що зробити вибір буде зовсім не складно.

10.

Надворі вкритий срібною памороззю осінній ранок. Тюко Сетон веде дівчину кварталом до Хеппсбруна, де вони сідають у бричку і їдуть вздовж набережної, минаючи палац і мости через Стреммен. Сетон щільно закутав дівчину у вовняний плащ, аби та не змерзла, хоча вона не подає жодного знаку.

Дорога веде їх через площу, де один навпроти одного стоять оперний театр і палац Софії Альбертини, завертає до дзвіниці церкви Святої Клари, щоб об’їхати горбок, і котиться бруківкою між мурованими будинками вулиці Дроттнінґсґатан. Сетон сидить поруч із дівчиною, підтримуючи її кволе тіло однією рукою.

— Нам пора поговорити відверто. Твоє ім’я Анна Стіна Кнапп. Минулого року твоїх близнюків поселили в сиротинці на Горнсберґет. Цей заклад був моїм творінням, а твоїх дітей узяли туди завдяки моїй домовлено­сті із Жаном-­Мішелем Карделем. Якщо мені не зраджує пам’ять, твої діти називалися Мая і Карл. Вони обоє, та й багато інших згоріли заживо під час пожежі на Горнс­берґет минулої осені.

Сетон чекає. Дівчина ніяк не реагує на його слова, незрячі очі дивляться кудись у далечінь.

— Однак тобі, мабуть, невідомо, що пожежа сталася ­через Карделя…

Тюко бачить обсерваторію на пагорбі, і розуміє, що вони вже майже приїхали.

— Ось як усе сталося. Частиною мого благодійництва було опікунство над молодим розореним шляхтичем — Еріком Тре-Русуром. Ерік страждав на душевну хворобу, яка проявляла себе спалахами гніву, після яких він геть нічого не пам’ятав. Його молода дружина стала жертвою такого нападу — до того ж, безпосередньо у першу шлюбну ніч. Совість не дозволила мені віддати хворого юнака в руки правосуддя. Натомість я вважав, що в тому разі, якщо Ерік одужає, це стане найжахливішим покаранням для справжнього винуватця вбивства. Однак після найкращого і найдорожчого лікування в лікарні Данвінкен, стан Еріка тільки погіршився. Тож єдиним виходом було перевести хлопця у божевільню, де він більше не загрожував би собі та іншим. Там Ерік остаточно втратив глузд, у нього з’явилися марення. Кардель та його компаньон Еміль Вінґе отримали доручення від тещі Еріка відмити заплямоване ім’я зятя. Кардель вирішив, що було би непогано спихнути свої жахливі помилки на мене. Чому? Я й сам довго не міг цього зрозуміти.

Візок зупиняється, Сетон допомагає дівчині зійти і веде її крізь ворота міського сиротинця.

— Наші з Карделем дороги перетнулися під час його розслідування. Я охоче показав йому Горнсберґет, відчуваючи гордість за своє творіння. Невдовзі він знову мене розшукав — цього разу, щоби я взяв під опіку двійко дітей, близнят Маю та Карла. Кардель відразу ж узявся мені погрожувати, мабуть, не вірячи в мою доброчесність. Мовляв, якщо я виконаю його прохання, то він залишить мене у спокої, якщо ж ні, то докладе усіх мислимих зусиль, аби знайти докази моєї причетності до злочину. Звісно ж, я прихистив близнят, зовсім не керуючись погрозами, урешті-решт, для того й існував наш заклад…