Читаем 1795 полностью

Сетон веде дівчину, тримаючи попід руку. Болотиста дорога змінюється чистим, замощеним каменем подвір’ям.

— Незабаром будівля сиротинця спалахнула, Горнсберґет згорів ущент. Врятувалося лише декілька дітей, сотня інших заживо згоріли в будівлі, у тому числі й твої діти. Сиротинець підпалив Ерік Тре-Русур, який незадовго до того втік із божевільні. Відтоді охорону цього лікувального закладу суттєво посилили. Чому він це вчинив? Кардель бовкнув зайвого у присутності панича Тре-Русура, вголос висловивши свої підозри, що начебто це я спричинив усю трагедію, переслідуючи власні темні цілі. А затуманений розум Еріка тільки і чекав на цю соломинку, щоби скинути із себе тягар вини!

На подвір’ї, ближче до урізу води, стоїть криниця. Поруч чекає жінка, яка щось тримає в руках.

— Ми живемо у страшному світі. Досить черкнути нігтем по золоту, що блищить, як виявиться, що це всього лиш тонка сухозлітка, обманка. Ти і сама, мабуть, не раз таке бачила.

Сетон зупиняється достатньо далеко від жінки, щоб та його не почула, хапає Анну Стіну за плечі й намагається перехопити її погляд.

— Кардель зовсім не випадково звинуватив мене перед Еріком, він зробив це навмисно. Звичайно ж, він, як і Ерік, сподівався, що я теж стану жертвою вогню, а мій попіл поховає його брехню на віки вічні. Та доля розпорядилася інакше: того вечора я був в іншому місці. Зрештою, головною жертвою був не я. Це Кардель прагнув звести зі світу Маю і Карла…

Ще тихше, приклавши поранену щоку до вуха дівчини і зігріваючи її кожним видихом, Сетон вимовляє:

— У природі це звична річ, про це пишуть всі учні Карла Ліннея. Ведмідь і лев безжально пожирають чужих малюків. Ти же знала, що він тебе жадає? Може, він пробував тебе поцілувати? Кардель для тебе застарий, він і сам це розуміє, але який чоловік устоїть перед стрілами Купідона? А вони, як відомо, летять наосліп. Кардель мріяв, що ви житимете разом у кімнатці, на яку вистачить його скромної платні пальта. Яка різниця, де жити, аби помістилося ліжко для вас обох. Та в омріяному ним майбутньому не було місця для чужих байстрюків, які своїм скиг­ленням убивають пристрасть і потяг. Мая і Карл стояли на заваді. Коли Кардель прийшов до мене зі своєю пропозицією, я почастував його вином, набагато якіснішим від того, до якого він звик. Трунок швидко вдарив йому в голову, і Кардель розговорився. Він щиро сподівався, що ти погодишся покинути своїх дітей назав­жди, тільки-но побачиш, як дбайливо з ними поводяться в Горнсберґеті. Однак сила материнської любові виявилася міцнішою. Він усвідомив, що ти, щойно в тебе з’являться кошти, забереш близнюків до себе. Тієї ж миті була вирішена їхня доля.

Кардель веде Анну Стіну до криниці. Подвір’я порожнє. Звідкись доноситься стукіт самопрядок, кожна з яких вибиває свій власний ритм.

— Бачу, ви все принесли, як я і просив. А тепер, будь ласка, залиште нас наодинці, я покличу вас, коли ми завершимо.

Жінка вагається, тоді невпевнено передає свою ношу Сетону. Той докірливо прицмокує язиком, підганяючи жінку:

— Ну ж бо, я ж колись і сам керував сиротинцем!

На руках у Сетона опиняються двоє сповитих немовлят, яким не виповнилося і року. Одне немовля спить, а друге здивовано глипає на незнайоме обличчя. Сетон тримає обох дітей перед Анною Стіною.

— Анно Стіно, прошу пробачити мене за те, що зараз відбуватиметься, але іншої ради немає. Ці діти — одні з тих безіменних бідолах, яких щотижня приносять до сиротинця знедолені дівчата. Назвемо їх на власний розсуд: хлопчика — Карлом, а дівчинку — Маєю.

Сетон обережно кладе малюків до широкої бадді під криницею. Тепер прокидається дівчинка й дивиться на світ загадковим дитячим поглядом. Сетон колише дітей, і, тихенько наспівуючи, піднімає баддю над краєм криниці, тримаючи в руці мотузку від коловороту, що утримує посудину над дірою. Поступово відтягує мотузку від колодязя аж до того місця, де стоїть Анна Стіна і стає позаду неї, наче обіймаючи. Тоді обережно кладе безвольні пальці дівчини на мотузку та обгортає ними грубі конопляні волокна.

— Ти готова, Анно Стіно? Зараз я відпущу мотузку, триматимеш тільки ти. Повертайся до життя!

Так вони мовчки стоять якусь мить, дихаючи в одному ритмі. Хлопчик видає незадоволений писк, обурюючись тим, що його поклали на тверде й позбавили тепла, а дів­чинка, заколисана похитуванням бадді, знову заплющує очі.

Сетон відпускає руку.

11.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Охота на царя
Охота на царя

Его считают «восходящей звездой русского сыска». Несмотря на молодость, он опытен, наблюдателен и умен, способен согнуть в руках подкову и в одиночку обезоружить матерого преступника. В его послужном списке немало громких дел, успешных арестов не только воров и аферистов, но и отъявленных душегубов. Имя сыщика Алексея Лыкова известно даже в Петербурге, где ему поручено новое задание особой важности.Террористы из «Народной воли» объявили настоящую охоту на царя. Очередное покушение готовится во время высочайшего визита в Нижний Новгород. Кроме фанатиков-бомбистов, в смертельную игру ввязалась и могущественная верхушка уголовного мира. Алексей Лыков должен любой ценой остановить преступников и предотвратить цареубийство.

Леонид Савельевич Савельев , Николай Свечин

Детективы / Исторический детектив / Проза для детей / Исторические детективы
Агент его Величества
Агент его Величества

1863 год: в Европе военная тревога. Западные державы требуют от России прекратить боевые действия против польских повстанцев, угрожая начать интервенцию. Император Александр II решает передислоцировать российские эскадры в североамериканские порты, дабы оттуда бить по коммуникациям англичан и французов. Но США тоже объяты войной: Юг сражается против Севера. Американские политики погрязли в интригах и коррупции, и российские моряки для них – лишь разменная монета в собственных расчётах.Разобраться в этом хитросплетении высоких интересов и тёмных дел предстоит чиновнику по особым поручениям при Министерстве иностранных дел Семёну Родионовичу Костенко. Впереди его ждёт борьба с недругами России, политическими проходимцами и мошенниками из собственного ведомства. Чья возьмёт? Об этом и многом другом повествует роман «Агент его Величества».

Вадим Вадимович Волобуев , Вадим Волобуев

Детективы / Исторический детектив / Исторические детективы